Сальєрі Антоніо
Олійник Юрій Іванович
Надіслав: Олійник Юрій (22 квітня 2009р.)
Анотація

Для широкого кола користувачів

Мультимедійні дидактичні матеріали до курсу "Історія всесвітньої музики"

Антоніо Сальєрі

Антонио Сальєрі (1750 - 1825)

Антонио Сальери народився 18 серпня 1750 року в італійському містечку Леньяго біля Верони. Музиці спочатку навчався у свого брата-скрипаля Франческо, а потім на клавесині в соборного органіста Дж. Сімоні.

З 1765 року співав у хорі собору Св. Марка у Венеції, вивчав гармонію й опановував вокальним мистецтвом під керівництвом Ф. Пачини. Займався він також у Д.Б. Пешеті. Учителем і турботливим заступником італійського музиканта був Флоріан Леопольд Гасман, видний композитор, уродженець Чехії, що працював у Відні. Під час перебування в Італії Гасман звернув увагу на талановитого юнака, вивіз його в Австрію, виділив його як самого здатного учня й уважав своїм спадкоємцем. Після смертіі вчителя Сальєрі прийнняв на себе турботу про двох малолітніх дочок Гасмана й підготував їх до оперній кар'єри. Обидві вони зберегли вдячність до свого вихователя й педагога.

В 1766 році Гасман взяв Антоніо із собою у Відень. Тоді й почалася музична діяльність Сальєрі як виконавець. Через три роки він обійняв посаду клавесиніста-концертмейстера придворного оперного театру й за досить короткий строк зробив запаморочливу кар'єру. В 24 роки Сальєрі - вже автор багатьох опер став імператорським камерним композитором і диригентом італійської оперної трупи у Відні.

Музичний фаворит Йосипа II Сальєрі протягом тривалого часу перебував у центрі музичного життя австрійської столиці. Він не тільки здійснював постановки й диригував спектаклями, але й управляв придворною співочою капелою. У його обов'язку входило спостереження за музичним навчанням у казенних навчальних закладах Відня.

Уже перша опера композитора, «Створені жінки» (1770 рік) створила йому ім'я у Відні. Поставлена в наступному році у Відні його четверта опера, «Арміда», ішла потім у Копенгагені й Петербурзі, у Гамбурзі й Майнці, у Брауншвейгу, Вінтертурі й Берліні. Усього через півроку з'явилася опера Сальєрі «Венеціанський ярмарок», що мав повсюдний успіх. Моцарт склав в 1773 році варіації для клавіру на мотив із цієї опери, Гайдн увів ту ж тему в менует дивертисменту.

Найбільші італійські театри замовляли опери своєму європейски відомому співвітчизникові. Серед них - венеціанський театр « Сан-Мойзе», римський театр «Балі». Три театри почали свою діяльність постановкою опер Сальєрі: знаменитий міланский театр «Ла Скала» («Упізнана Європа»), міланский театр «Каноббіана» («Венеціанський ярмарок» і «Талісман» - остання опера в співавторстві з іншим композитором) і театр «Нуово» у Трієсті («Ганібал в Капує»). Для Мюнхена Сальєрі написав оперу «Семіраміда». «Школа ревнивих» після венеціанської прем'єри ставилася в Болоньї, Флоренції, Туріні, Франкфурті-на-Майні, Відні, Празі, Лондоні, Кракові, Мадриді, Парижу, Лісабоні в оригіналі, а крім того, у багатьох містах Європи в перекладі на польський, німецький, іспанський і російський мови.

В 1778 році Сальєрі виїхав в Італію, а потім у Париж, де зблизився із Глюком. У період гострої ідеологічної боротьби між передовими діячами мистецтва епохи Освіти й прихильниками рутинної італійської опери Сальєрі впевнено став на сторону новатора Глюка. Учень Сальєрі Ансельм Хюттенбренер писав: «Божеством нашого маестро був його вчитель Глюк. Він уважав, що Глюк вище всіх своїх попередників і послідовників». Про ораторію Сальєрі «Ісус у чистилищі», виконаної на ювілейному торжестві з нагоди п'ятдесятиліття діяльності композитора у Відні, Шуберт відгукнувся так: «Ораторія написана чисто по-глюківськи».

Історики музики визнають, що погляди Сальєрі на драматичний спів і музичну декламацію «відбивали ідеї передреволюційного просвітництва й особливо ідеї французьких енциклопедистів, уперше втілені на оперній сцені Глюком».

Саме Глюк рекомендував Сальєрі дирекції паризької Опери й був хрещеним батьком його «Данаїд», що склали європейську славу композитора. Бажаючи підтримати свого прихильника, Глюк видав цей твір за їхню спільну працю: він заявив, що перші два акти написані їм самим, а створення третього акту він довірив близькому йому музикантові. І лише двадцять днів після прем'єри, коли шість спектаклів цілком підтвердили успіх опери, в пресі був опублікований лист Глюка, який оголосив, що «Данаїди» створені Сальєрі самостійно. Навряд би творець «Орфея» наважився поставити на карту своє художнє реноме, якби не признавав оперу Сальєрі достойною імені Глюка чи в якійсь мірі сумнівався в її успіху.

Недарма великий оперний реформатор сказав про свого послідовника, що "тільки цей іноземець перейняв його стиль, який не хотів вивчити жоден німець".

За два роки до Великої французької революції в Парижі була поставлена опера Сальєрі "Тарар" на лібрето Бомарше. Французький драматург, що розумівся на музиці, писав у присвяті свого твору (тексту опери) композиторові, що він вважає за честь називати себе його лібретистом, його другом: "Якщо наша праця буде мати успіх, я буду зобов'язаний майже винятково Вам. І хоча Ваша скромність змушує Вас всюди говорити, що Ви тільки мій композитор, я пишаюся тим, що я Ваш поет, Ваш слуга й Ваш друг".

У зверненні до "абонентів Опери" драматург особливо підкреслив достоїнства музики Сальєрі: "Але що ще менш є моїм - це прекрасна музика мого друга Сальєрі. Цей великий композитор, гордість школи Глюка, що засвоїв стиль великого маестро, від природи одержав витончене почуття, ясний розум, драматичний талант і виняткову плідність. Він мав мужність відмовитися заради мене від безлічі музичних прикрас, якими виблискувала його опера, єдино тому, що вони подовжували сцену й сповільнювали дію; але за цю жертву його винагородять мужній і енергійний стиль і стрімкість і гордість усього твору".

Шуберт також високо цінував твори Сальєрі, особливо опери "Аксур" (віденський варіант "Тарара") і "Данаїди". Хілер сказав Россіні в 1855 році: "Його опера "Аксур" належить до моїх самих ранніх італійських спогадів". Россіні жваво відгукнувся на це зауваження: "Вона містить чудові місця..."

СальєрІ був послідовником, але не епігоном Глюка. Дослідники відзначають, що в "Тарарі", що йде від "істино глюковського драматизму", виявляється "схилність до посилення реалістичності", намічується перехід від Глюка "до опер революційної епохи й передвіщаються інтонації "Марсельєзи". Цікаво, що в одну зі своїх пізніх опер - "Пальміра, цариця перська" (1795 рік), написану, коли ще не відзвучали громи французької революції, Сальєрі, дійсно, вперше в історії музики, ввів мелодію "Марсельєзи".

Зі сказаного аж ніяк не випливає, що автор "Тарара" перевершив свого вчителя Глюка. Багато творів італійського композитора як у жанрі опери-серіа (серйозної опери), так і в жанрі опери-буфа (комічної опери) були середнього рівня й не уникли штампів. Але й у його рядових операх сучасники знаходили чимало привабливого, свіжого, талановитого. Музику СальєрІ цінували не тільки меломани, але й знавці. Недарма той же Россіні, сказавши, що "Аксур" містить чудові місця, відразу додав: "як і всі його опери". І не випадкова європейська слава Сальєрі.

Сальєрі мав більший авторитет і як педагог. Двадцятитрирічний Бетховен почав удосконалюватися у Сальєрі з вокальної композиції в 1793 році, незабаром після смерті Моцарта. Заняття відбувалися епізодично протягом  не менш десяти років. Під спостереженням Сальєрі виріс як композитор Франц Шуберт. Він щедро винагородив свого вчителя, присвятивши йому Десять варіацій для фортепіано, цикл пісень на слова Ґете й три струнних квартети. На честь СальєрІ юний Шуберт написав захоплену кантату. Батько Ференца Ліста з радістю прийняв пропозицію старого маестро навчити обдарованого хлопчика гармонії, читанню партитур і сольфеджіо.

У Сальєрі вчилися Йоган Непомук Гумель, Франц Ксавер Зюсмайр, Ансельм Хюттенбренер, Ігнац Мошелес, Йозеф Вайгль, Карл Готліб Райсигер, Петер Вінтер, Йозеф Штунц, Ігнац Асмайр, Бенедикт Рандхартінгер. Усього біля шістдесятьох учнів-композиторів, інші композитори. Уроки співу в нього брали Катаріна Кавальєрі, Ганна Мільдер-Хаунтман, Ганна Краус-Враніцкі, Катаріна Вальбах-Канци, Фортуната Франкеті, Амалія Хенель, Йозеф-Моцатта й багато інших вокалістів.

У жодному із блискучих талантів, виховання яких йому було довірено, він не бачив погрози для своєї кар'єри. І якщо він не схвалював у своїх учнях відхилень від тих ідеалів, які сам сповідав, то саме тому, що був переконаний, що на шляху до цих ідеалів учнів очікують вищі досягнення. Ще одна грань дарування Сальери пов'язана з його диригентською діяльністю. Під керівництвом композитора була виконана безліч оперних, хорових і оркестрових творів старих майстрів і композиторів-сучасників. Багато років Сальєрі керував заснованим його вчителем Гасманом Товариством музикантів і підлеглому цьому Товариству пенсійним фондом для вдів і сиріт віденських музикантів. З 1788 року він значився президентом Товариства, а в 1795 році, коли цей пост зайняв один з вищих придворних чиновників, Сальєрі став іменуватися віце-президентом, хоча фактично залишався художнім керівником суспільства.

З 1813 року Сальєрі очолював також хорове училище віденського Товариства друзів музики. Він був першим директором Віденської консерваторії, заснованої цим Товариством в 1817 році. Сальєрі залишався впливовою фігурою в житті музичного Відня до кінця життя. Широко розповсюджена версія про отруєння їм В.А.Моцарта, покладена в основу трагедії Пушкіна "Моцарт і Сальери", підтвердження не отримала і залишається легендою. Помер композитор у Відні 7 травня 1825 року.

Антонио Сальери.pdf

Обговорення
Обговорити (0 коментарів)

Авторизація:

Реєстрація / Забули пароль?
Публікація
Назва:
Сальєрі Антоніо
(Книга)
Дата изменения:
16 вересня 2010р., 2:12 PM
Оцінка:
Всього оцінок: 0

Оцінювати публікації можуть тільки зареєстровані користувачі

Просмотров: 4723

Опитування Яким ресурсом системи "Херсонський Віртуальний Університет" Ви найчастіше користуєтеся?
відкритої групою 66
групою дистанційного навчання 87
е - бібліотекою 97
Всього голосів: 250
Результати...
Зареєструйтесь, щоб голосувати
Всі закладки...