Ференц (Франц) Ліст (угор. Liszt Ferenc, нім. Franz Liszt; 22 жовтня 1811, Доборьян (Райдинг), Австрійська імперія — 31 липня 1886, Байройт, Німеччина) — композитор, піаніст, педагог, диригент, публіцист, один з найвидатніших представників музичного романтизму, засновник угорської композиторської школи.
Ліст був славетним виконавцем, знаним по всій Європі завдяки своєму феноменальному піанізму і неперевершенному вмінню організовувати видовищні концертні програми. Сьогодні Ф. Ліста вважають одним із видатніших піаністів в історії, незважаючи на те, що жодного звукозапису гри Ліста не існує. Вплив фортепіанного стилю Ф. Ліста відчутний до сьогодення. Також Ф.Ліст зробив вагомий внесок у розвиток романтичної музики взагалі, ім'я Ліста пов'язано з винаходом жанру симфонічної поеми.
Ф. Ліст був першим піаністом, який виступав із сольними концертами, якими він заслужив визнання як професіоналів так і широкої публіки. В той же час Ф. Ліст був надзвичайно великодушною людиною — він не шкодував часу і коштів, допомагаючи жертвам стихійних лих, сиротам, багатьох талановитих студентів він вчив безкоштовно. Також Ф. Ліст сприяв фонду пам'яті Бетховена та пожертвував значні кошти на відкриття консерваторії в Будапешті.
Велика кількість його фортепіанних творів увійшла до традиційного репертуару, зокрема Угорські рапсодії, Соната сі-мінор та два фортепіанних концерти. Також Ф. Ліст зробив численні фортепіанні транскрипції популярних сцен із опер, симфоній, каприсів Паганіні та пісень Шуберта. Окремі фортепіанні твори Ф. Ліста вважаються найвищим випробуванням фортепіанної майстерності. Також Ф. Ліст був автором великої кількості хорової, вокальної та симфонічної музики. Органні твори Ф.Ліста посіли чільне місце у репертуарі органістів.
Батько Франца Ліста, Адам Ліст (1776—1826) служив у князя Естергазі «доглядачем за поголів'ям овець». Це була почесна й відповідальна посада, тому що череди овець були головним багатством родини Естергазі. Князі заохочували мистецтво. До 14 років Адам грав на віолончелі в оркестрі князя, керованому Йозефом Гайдном. Після закінчення католицької гімназії в Прессбурзі (нині Братислава) Адам Ліст став послушником в францисканському ордені, але через два роки вирішив з нього піти. Він на все життя зберіг дружбу з одним із францисканців, що, як припускають деякі дослідники, надихнуло його назвати сина Францем, а сам Ліст, також підтримуючи зв'язки із францисканцями, у пізні роки життя вступив в орден. Адам Ліст писав музику, присвячуючи свої твори Естергазі. В 1805 році він домігся свого призначення в Ейзенштадт, де розташовувалася резиденція князів. Там в 1805—1809 роках у вільний від основної роботи час він продовжив грати в оркестрі, маючи можливість працювати з багатьма музикантами, що приїжджали туди, включаючи Керубіні й Бетховена. В 1809 році Адам був відісланий до Райдингу. У будинку в нього висів портрет Бетховена, який був кумиром батька й згодом став кумиром сина.
Мати Франца Ліста, уроджена Ганна Лагер (1788—1866), народилася в Кремсі (Австрія). Осиротівши в 9 років, була змушена переїхати до Відня, де працювала покоївкою, а в 20 років переїхала в Маттерсбург до брата. В 1810 році Адам Ліст, приїхавши в Маттерсбург відвідати батька, познайомився з нею, а в січні 1811 року вони одружилися.
У жовтні 1811 р. народжується син, який став їхньою єдиною дитиною. Ім'я, дане при хрещенні, було записано латиною як Franciscus, а по-німецькому вимовлялося Франц. Частіше використовується угорське ім'я Ференц, хоча сам Ліст, слабко володіючи угорською, ніколи ним не користався.
Участь батька в музичному формуванні сина була винятковою. Адам Ліст рано почав учити сина музиці, сам давав йому уроки. У церкві хлопчика вчили співу, а місцевий органіст — грі на органі. Після трирічних занять, Ференц у віці восьми років уперше виступив у публічному концерті. Батько возив його до знатних вельмож, де хлопчик грав на роялі, і зумів викликати серед них доброзичливе ставлення. Розуміючи, що Ференцу потрібна серйозна школа, батько везе його до Відня.
З 1821 року Ліст займався у Відні грою на фортепіано у Карла Черні, який погодився вчити хлопчика безоплатно. Школа Черні дала Лісту універсальність його фортепіанного мистецтва. Теорією Ліст займався в Антоніо Сальєрі. Виступаючи на концертах, Ліст робив сенсацію серед віденської публіки. Під час одного з них Бетховен, після блискучої імпровізації Франца в каденції одного зі своїх концертів, поцілував його. Ліст про це згадував все життя.
Після Відня в 1823 році Ліст їде в Париж . Метою була Паризька консерваторія, але Ліста туди не прийняли, тому що приймали тільки французів. Однак батько вирішив залишитися в Парижі, незважаючи на складне матеріальне становище. Через це доводилося постійно організовувати виступи. Так у ранньому віці починається професійна діяльність Ліста. Займалися з Лістом педагоги з тієї ж Паризької консерваторії (серед них були такі видатні музиканти, як Фердінандо Паер й Антонін Рейха), однак ніхто більше не вчив його фортепіанній грі — Черні залишився останнім його педагогом по фортепіано.
У цей період Ліст починає писати музику, в основному репертуар для своїх виступів — етюди. В 14 років почав оперу «Дон Санчо, або Замок любові», що навіть була поставлена в Ґранд-Опера в 1825 році.
В 1827 році помер Адам Ліст. Близько 3 років Франц перебуває у пригніченому стані, його дратувала роль «паяца», дивини світських салонів. Через ці причини на кілька років Ліст залишає паризьке світське життя, навіть був опублікований його некролог. У Ліста зростають містичні настрої, які й раніше проявляли себе.
У світі Ліст з'явився знову тільки в 1830 році. Це рік липневої революції. Ліста захопило бурхливе життя довкола нього, заклики до справедливості. Виникає ідея «Революційної симфонії», у якій повинні були бути використані революційні пісні. Ліст повернувся до активної діяльності, з успіхом концертує. Окреслюється коло близьких йому музикантів: Берліоз (який створив у цей час «Фантастичну симфонію»), Паганіні (який приїхав у Париж в 1831 році). Гра геніального скрипаля спонукала Ліста домогтися ще більшої досконалості у виконанні. На якийсь час він відмовився від концертування, посилено працював над технікою й переклав для фортепіано каприси Паганіні, які вийшли під назвою «Шість етюдів». Це був перший і надзвичайно блискучий досвід у фортепіанному перекладанні, який згодом Ліст довів до найвищого рівня. На Ліста як на віртуоза мав також величезний вплив Шопен (який до Ліста ставився скептично, не встигнувши побачити розквіту його творчості після 1848 року і вбачаючи в ньому лише віртуоза). Серед знайомих Ліста також письменники Дюма, Гюго, Мюссе, Жорж Санд.
Близько 1835 року виходять статті Ліста про соціальне становище артистів в Франції, про Шумана та інші У цей же час Ліст почав і педагогічну діяльність, якої ніколи не полишав.
На початку 30-х рр. Ліст знайомиться із графинею Марі д'Агу, подругою Жорж Санд. Вона захоплювалася сучасним мистецтвом. Графиня мала деякі літературні здібності й друкувалася під псевдонімом Анрі Стиль. Творчість Жорж Санд була для неї еталоном. Графиня д'Агу та Ліст покохали один одного. В 1835 році графиня пішла від чоловіка й порвала всі зв'язки зі своїм колом. Разом з Лістом вона їде до Швейцарії — так починається наступний період життя Ліста.
З 1835 по 1848 роки триває наступний період життя Ліста, за яким закріпилася назва «Роки мандрівок» (за назвою збірника п'єс).
У Швейцарії Ліст і Марі д'Агу жили в Женеві і, часом, у якому-небудь мальовничому селищі. Ліст робить перші начерки п'єс для збірника «Альбом мандрівника», який згодом став «Роками мандрівок» (фр. "Anne'es de pe'lerinage"), викладає в Женевській консерваторії, іноді їздить у Париж з концертами. Однак Париж уже захоплений іншим віртуозом — Тальбергом, і Ліст не має колишньої популярності. У цей час Ліст починає надавати своїм концертам просвітницьку тематику — грає симфонії (у свом перекладанні для фортепіано) і концерти Бетховена, парафрази на теми з опер й інше. Разом з д'Агу Ліст пише статтю «Про роль мистецтва й положення художника в сучасному суспільстві». У Женеві Ліст не припиняв активного європейського життя. До нього приїжджали друзі з Парижа, у тому числі Жорж Санд.
В 1837 році, уже маючи дитину, Ліст і д'Агу їдуть в Італію. Тут вони відвідують Рим, Неаполь, Венецію, Флоренцію — центри мистецтва й культури. З Італії Ліст писав нариси про місцеве музичне життя, які посилав у Париж для публікації. Для них було обрано жанр листів. Адресат більшої частини листів — Жорж Санд, що відповідала Лісту також нарисами в журналі.
В Італії Ліст уперше в історії зіграв сольний концерт, без участі інших музикантів. Це було сміливе й зухвале рішення, що остаточно відокремило концертні виступи від салонних.
До цього ж часу відносяться фантазії й парафрази на теми з опер (у тому числі з «Лючії» Доніцетті), перекладання Пасторальної симфонії Бетховена й багатьох творів Берліоза. Давши кілька концертів у Парижі та Відні, Ліст повертається до Італії (1839), де закінчує перекладання симфоній Бетховена для фортепіано.
Ліст давно мріяв поїхати в Угорщину, однак його подруга Марі д'Агу була проти цієї поїздки. У цей же час в Угорщині відбулася велика повінь, і Ліст, маючи вже величезну популярність і славу, вважав своїм обов'язком допомогти співвітчизникам. У такий спосіб з д'Агу відбувся розрив, і в Угорщину він виїхав один.
Австрія й Угорщина зустріли Ліста тріумфально. У Відні після одного з концертів до нього підійшов Тальберг, давній його конкурент, визнавши перевагу Ліста. В Угорщині Ліст став виразником патріотичного підйому нації. На його концерти дворяни приходили в національних костюмах, підносили йому дарунки. Кошти від концертів Ліст перевів на користь потерпілих від повені.
Між 1842 й 1848 рр. Ліст кілька разів об'їхав всю Європу, у тому числі Російську імперію, Іспанію, Португалію, був в Туреччині. Це був пік його концертної діяльності. Росію Ліст відвідував у 1842 та 1848 роках. В Петербурзі Ліста слухали видатні діячі російської музики — В. Стасов, О. Сєров, М. Глінка. При цьому Стасов і Сєров згадували про своє потрясіння від його гри, а Глінці Ліст не сподобався, він більше цінував Дж. Фільда.
Ліст цікавився російською музикою. Він дуже високо оцінив музику «Руслана й Людмили» М. Глінки, зробив фортепіанну транскрипцію «Маршу Чорномора», вів переписку з композиторами «Могутньої купки». У наступні роки зв'язки з Росією не переривалися, зокрема, Ліст видав збірник обраних уривків з російських опер.
У цей же час досягає кульмінації просвітницька діяльність Ліста. У свої концертні програми він включає безліч фортепіанних творів класиків (Бетховена, Баха), власні перекладання симфоній Бетховена й Берліоза, пісень Шуберта, органних творів Баха. З ініціативи Ліста в 1845 р. були організовані святкові заходи на честь Бетховена в Бонні, він же вніс значну суму для встановлення там пам'ятника геніальному композиторові.
Однак через якийсь час Ліст розчаровується у своїй просвітницькій діяльності. Він зрозумів, що вона не досягає мети, а обивателеві приємніше послухати попурі з модної опери, ніж сонату Бетховена. Активна концертна діяльність Ліста припиняється.
Ференц Ліст приїздив до Російської Імперії три рази — у 1842, 1843 та 1847-1848 роках. Під час своєї подорожі 1847 року Ф. Ліст дав концерти у багатьох українських містах: у Києві (на сцені Актової зали Червоного корпусу Київського університету), Чернівцях, Єлисаветграді, Житомирі, Немирові, Бердичеві, Кременчуці, Львові, Одесі, Миколаєві.
Під час гастролей у Києві у лютому 1847 року Ференц Ліст познайомився з Кароліною Вітгенштейн, близька дружба з якою триватиме протягом усього його життя. Саме цій жінці композитор присвятить усі свої симфонічні поеми. Кароліна Вітгенштейн мала маєток на Поділлі у Воронівцях, у якому гостював Ференц Ліст. Саме тут на теми українських народних пісень «Ой, не ходи, Грицю» та «Віють вітри, віють буйні» він написав п'єси для фортепіано «Українська балада» і «Думка», які увійшли до створеного у 1847—1848 роках циклу «Колоски Воронівець».
Але Кароліна була заміжньою, і, крім того, істово сповідувала католицизм. Тому довелося домагатися розлучення й нового вінчання, що повинні були дозволити російський імператор і Папа Римський.
На початку 60-х років Ліст і Кароліна переселяються в Рим, але живуть у різних будинках. Вона наполягала на тому, щоб Ліст став ченцем, і в 1865 г. він приймає малий постриг і звання абата. Творчі інтереси Ліста лежать тепер переважно в області церковної музики: це ораторії «Св. Єлизавета», «Христос», чотири псалми, реквієм й угорська коронаційна меса (нім. Kronungsmesse). Крім того, з'являється третій том «Років мандрівок», насичений філософськими мотивами. У Римі Ліст грав, але надзвичайно рідко.
В 1866 році Ліст їде до Веймару, починається так званий другий веймарський період. Жив він у скромному будиночку свого колишнього садівника. Як і раніше, до нього приїжджають молоді музиканти — серед них Гріг, Бородін, Зілоті.
В 1875 році діяльність Ліста зосереджує переважно в Угорщині (у Пешті), де він був обраний президентом знову заснованої Вищої школи музики. Ліст викладає, пише «Забуті вальси» і нові рапсодії для фортепіано, цикл «Угорські історичні портрети» (про фігури угорського визвольного руху).
Дочка Ліста Козима в цей час стала дружиною Вагнера (їхній син — відомий диригент Зиґфрід Вагнер). Після смерті Вагнера вона продовжувала організовувати вагнеровські фестивалі в Байройті. На одному з фестивалів в 1886 році Ліст простудився, незабаром застуда перейшла в запалення легень. Помер композитор 31 липня 1886 року у Байройті на руках камердинера.
Цікаво:
Угорський піаніст Ференц Ліст об'їздив з концертами всю Європу. У лютому 1847-го він розпочав турне по Україні. Його імпресаріо синьйор Беллоні склав маршрут: Київ–Житомир–Немирів–Бердичів–Кременчук–Одеса–Миколаїв–Єлисаветград (нині Кіровоград).
У Києві музикант виступав у найбільшому тоді залі — Контрактовому будинку. Студенти Київського університету несли піаніста на руках разом із кріслом. Ліст залишився в місті на три тижні, й замість трьох дав вісімнадцять концертів. Але майже весь гонорар програв студентові Котюжинському, картярському шулерові.
На останньому, благодійному, виступі на користь дітей-сиріт імпресаріо дізнався, що якась глядачка пожертвувала 100 рублів. Найдорожчий квиток коштував рубля. Синьйор Беллоні пішов у фойє, щоб подивитись на ту пані. Перед ним стояла вродлива жінка, яка назвалася Кароліною Сайн-Вітгенштайн. Вона передала Ференцові запрошення відвідати її маєток Воронинці (нині село Воронівці Хмільницького району на Вінниччині)... >>Продовження на сайті:>>