Франсуа Куперен

Франсуа Куперен (Fran?ois Couperin, 10 листопада 1668 — 11 вересня 1733) - французький композитор, органіст і клавесиніст, представник родини, що дали Франції кілька поколінь музикантів.

Музикою почав займатися під керівництвом батька, Шарля Куперена, після смерті якого в 1685 році обійняв посаду органіста церкви Сен Жерве в Парижі. Через вісім років визнанням його високої майстерності стало запрошення служити придворним органістом. Починаючи з 1703 року він став також придворним клавесиністом.

В 1730 році Куперен вийшов у відставку, а місце придворного клавесиніста зайняла його дочка Маргарита Антуанетта.

Музичний стиль Куперена сформувався головним чином у традиціях французької школи клавесиністів і стала вершиною клавірного мистецтва Франції барокової епохи. Творча спадщина Ф.Куперена налічує понад 250 п'єс для клавесина, більшість з яких увійшли в збірники 1713, 1717, 1722 й 1730 років.

П'єси Куперена в більшості монообразні, але їхня цілісність і характерність базуються, на відміну від композиційних принципів італійських інструментальних циклів й італійської опери, не на виділенні кола типових образів, а на нюансуванні тих або інших характерних образних штрихів, що деякою мірою властиво естетиці рококо. Більшість п'єс мають програмні заголовки, як наприклад: «Очерета», «Метелика», «Складальниці винограду», «Жниці», «Іспанка», «Кокетлива», «Бажання», «Вірність» й ін.

У порівнянні з попередниками Куперен багато ширше користується можливостями клавесина, вільніше розпоряджається звучностями у всьому його діапазоні, двома мануалами великого інструмента (на них спеціально розраховані п'єси «croisee», тобто з перехрещуваннями), всебічно розробляє клавесинову фактуру, активізує голосоведення (при визначальному значенні гомофонного складу), підсилює загальну динаміку усередині п'єси, значну приділяє увагу орнаментиці. Свій досвід Ф.Куперен узагальнив у трактаті «Мистецтво гри на клавесині» (фр. "L art de toucher le clavecin", 1716).

Окрім клавесина, Куперен також приділяв значну увагу камерному ансамблю. Ним написані в 1714—1715 роках два цикли концертів для камерних складів: «Королівські концерти» (4) і «Нові концерти» (або «Примирені смаки», 10). У передмовах до цих творів Куперен повідомляв, що вони створені для маленьких камерних концертів при дворі й виконувалися там відомими музикантами (сам він грав на клавесині). До складу ансамблю входили: скрипка, флейта, гобой, басова віола й фагот. За характером музики ці концерти, однак, подібні до п'єс для клавесина. Композиційно вони складають сюїту, їхні частини постачені програмними назвами за аналогією з тими, які зустрічаються в клавесинових ordres.

Вокальні твори у Куперена нечисленні. Найвідоміші з них — «Trois lerons de Tenebres» (1715) піснеспіви для одного й двох голосів, пов'язані з богослужіннями на страсному тижні.

Здатності до музики виявилися у Франсуа дуже рано. Першим учителем був батько, потім юний Куперен займався в органіста королівської капели Томлена. В 17 років Куперен замінив свого батька в посаді органіста паризької церкви Сен-Жерве (Cв. Гервасія). Блискучі вспіхи в органному мистецтві дозволили Франсуа Куперену в 1693 році, у віці 25 років, одержати звання королівського органіста, змінивши на цьому пості Томлена. В 1702 р. він стає ще й музикантом, тобто  королівським клавесинистом.
Обов'язки Куперена при дворі були досить різноманітні - він виступав як соліст, складав музику для придворних концертів і для церковних свят, акомпанував співакам і давав уроки музики дофінові й іншим членам королівської родини. У передмові до свого першого збірника клавесинових п'єс, опублікованій в 1713 р., Куперен як би між іншим зауважував: "От уже 20 років я маю честь перебувати при королі й навчати і його високість дофіна, герцога Бургундського, і шістьох принців і принцес королівського будинку..." У той же час Куперен не залишав і приватних уроків, а також зберігав за собою посада органіста в церкві Сен-Жерве (цей пост він займав до самої смерті). Посада королівського музиканта накладає певні обмеження - і, як результат, майже все життя Куперена пройшла в Парижі або у Версалі, і зовнішніми подіями вона була явно небагата. Про композиторів його епохи відомо досить багато, про самого Куперена - майже ніщо, мінімум біографічних подробиць. Зважаючи на все, він був цілком поглинений службою при дворі й своєму мистецтві. І сучасники залишили спогади про його музику, але не про його життя, у якій не було нічого екстраординарного й незвичайного.
Відомо, що в 1730 р. через хворобу Куперен пішов у відставку. Його посада придворного клавесиниста перейшла до його молодшої дочки Маргариті-Антуанети, дуже обдарованій виконавиці, про гру якої збереглося чимало захоплених відгуків. Помер Куперен у Парижі 12 вересня 1733 р.

Прижиттєва й посмертна слава Куперена зв'язана в основному з його творами для клавесину. Він був улюбленим музичним інструментом Франсуа Куперена й за свідченням сучасників, він грав на ньому із щирою досконалістю. Більшу цінність представляє виданий в 1716 р. трактат Куперена "Мистецтво гри на клавесині" або, у буквальному перекладі, "Мистецтво торкатись клавесину". У трактаті вміщується ряд найважливіших методичних вказівок щодо виразних прийомів гри, аплікатури, а також підкреслюється особлива роль мелізматичних прикрас.
Усього Куперен склав більше 250 п'єс для клавесина, об'єднаних в 27 сюїт. Всі разом це склало чотири великих збірки, що вийшли друком в 1713-1730 гг. Сюїти Куперена називалися "Les Ordres", що означало "ряди, послідовності". У них чергувалися п'єси різноманітного характеру. Більшість мініатюр має програмні підзаголовки, тут є й жанрово-образотворчі сцени, і замальовки природи, і сатиричні сцени; прагнення передати у звукових образах щиросердечний вигляд, риси характеру або фізичний стан.
У стилістичному плані ці п'єси, як і вся камерна творчість Куперена, демонструють сполучення контрапунктичного й гомофонного (гармонійного) письма; вони відрізняються багатством орнаментики й насиченостю мелізмами.
Але взагалі Куперен писав у самих різних жанрах - його перу належать тріо-сонати, органні меси, концерти для одного або декількох інструментів і basso contіnuo, мотети. Серед цих творів виділяються Королівські концерти ("Concerts royaux"), написані в 1714- 1715 гг. для Людовика XІ (надруковані в 1722 р.) і тріо-сонати "Націй" ("Les Natіons"), що з'явилися в 1726 р.
До речі, Куперен звернувся до тріо-сонат під враженням музики Корелі. За зразком великого італійця Куперен склав одну сонату, і, як він писав, "знаючи жадібність французів до всіх іноземних новинок", видав її за твір "італійського автора Куперино". Соната слухачам сподобалася. Це додало композиторові впевненості, і він продовжив роботу над тріо-сонатами, новим для Франції жанром, що став популярним тут саме завдяки Куперену.
Разом з тим Куперен виявився одним з деяких композиторів тої епохи, що не зверталися до оперного жанру й не писав творів для хору. Мотети композитора, на відміну від хорових мотетів 17 століття, являють собою духовні пісні для одного голосу з інструментальним супроводом.
У своїй творчості Куперен блискуче сполучив французькі й італійські впливи, а своїми вчителями- попередниками вважав Жана Батиста Люлі й Арканджело Корелі. Своєрідну данину поваги цим особливо їм шанованим музикантам Куперен віддав у багаточастних інструментальних концертах "Парнас, або Апофеоз Корелі" ("Le Parnasse ou l'apotheose de Corellі", 1724) і "Апофеоз Люлі", повна назва - "Інструментальний концерт- апофеоз, присвячена безсмертної пам'яті незрівнянного Пана ДЕ Люлі" ("Concert іnstrumental sous le tіtre d'apothose compos a la mmoіre іmmortelle de l'іncomporable Monsіeur de Lully", 1725).