Франц Петер Шуберт
Франц Петер Шуберт (нім. Franz Peter Schubert; *31 січня 1797, Ліхтенталь—†19 листопада 1828, Відень) — видатний австрійський композитор, один із основоположників романтизму в музиці.
Народився в сім'ї шкільного вчителя в Ліхтенталі — передмісті Відня. Його першими музичними наставниками були батько (скрипка), старший брат Ігнац (фортепіано), регент приходської церкви М. Хольцер (спів). У 1808 Шуберт був прийнятий «півчим хлопчиком» в придворну капелу та Конвікт — кращу у Відні школу з пансіоном; з ним займалися В. Ружичка (генерал-бас), а потім (до 1816) Сальєрі Антоніо (контрапункт і композиція). Протягом 1810—1813 він написав безліч творів: оперу, симфонію, фортепіанні п'єси й пісні (у тому числі Скаргу Агари, Hagars Klage, 1811).- де служив його батько. У вільний від роботи час він склав свою першу месу і поклав на музику вірш Ґете «Гретхен за прядкою» (Gretchen am Spinnrade, 19 жовтня 1813) — це був перший шедевр Шуберта.
Протягом ряду років Шуберт давав уроки музики, неодноразово намагався отримати постійну музичну посаду, але безуспішно. Незважаючи на це 1815—1816 роки відзначились феноменальною продуктивністю юного генія. В 1815 він склав дві симфонії, дві меси, чотири оперети, кілька струнних квартетів і близько 150 пісень. В 1816 з'явилися ще дві симфонії — Четверта («Трагічна», до-мінор) та П'ята (сі-бемоль мажор), а також меса і понад 100 пісень. Серед пісень цього років — «Блукач» (Der Wanderer) і знаменитий «Лісовий цар» (Erlknig); обидві пісні незабаром отримали загальне визнання.
В цей час навколо Шуберта склався кружок друзів — поклонників його творчості, які надавали йому посильну матеріальну допомогу (чиновник Й. Шпаун, поет-любитель Ф. Шобер, поет І. Майрхофер, художник М. Швінд, поет і комедіограф Е. Бауернфельд, композитор А. Гюттенбреннер і ін.). У колі друзів і знайомих часто власними силами виконувалися твори Шуберта; такі вечори називалися «шубертіадами».
Важливою у творчому житті Франца Шуберта стала його зустріч з відомим баритоном М.Фоглем, яку влаштував Ф.фон Шобер. Завдяки натхненному виконанню пісень Шуберта Фоглем, вони завоювали популярність у віденських салонах. Сам композитор продовжував працювати в школі, але зрештою — в липні 1818 залишив службу і виїхав у Желіз, літню резиденцію графа Йоганна Естерхазі, де виконував обов'язки вчителя музики. Навесні була закінчена Шоста симфонія, а в Желізі Шуберт склав Варіації на французьку пісню, ор. 10 для двох фортепіано, присвячені Бетховену.
Після повернення до Відня Шуберт одержав замовлення на оперету (зінгшпіль) під назвою «Брати-близнюки» (Die Zwillingsbrder). Вона була закінчена до січня 1819 року і виконана в «Кертнертортеатрі» у червні 1820 року. Літні канікули в 1819 році Шуберт провів разом з Фоглем у Верхній Австрії, де й створив широко відомий фортепіанний квінтет «Форель» (ля мажор).
Наступні роки виявилися для Шуберта важкими, оскільки він по складу характеру не вмів домагатися прихильності впливових віденських музичних діячів. Романс «Лісовий цар», опублікований як ор. 1 (очевидно, в 1821), поклав початок регулярному виданню творів Шуберта. У лютому 1822 він закінчив оперу «Альфонсо й Естрелла» (Alfonso und Estrella); у жовтні була написана «Незакінчена симфонія» (сі мінор).
Наступний рік відзначений у біографії Шуберта хворобами та зневірою композитора. Його опера не була поставлена; він склав ще дві — «Змовники» (Die Verschworenen) і «Фьєррабрас» (Fierrabras), але й вони не були поставлені. Чудовий вокальний цикл Прекрасна мельничиха (Die schne Mllerin) і схвально прийнята слухачами музика до драматичної п'єси Розамунда (Rosamunde) свідчать, що Шуберт не опустив руки. На початку 1824 він працював над струнними квартетами ля мінор і ре мінор («Смерть і Дівчина») і над октетом фа мажор, однак матеріальний нестаток змусив його знову повернутись до вчителської роботи у сімействі Естерхазі. Літнє перебування в Желізі благотворно вплинуло на здоров'я Шуберта. Він склав там два опуси для фортепіано в чотири руки — сонату «Великий дует» (Grand Duo) до мажор і Варіації на оригінальну тему ля-бемоль мажор. В 1825 він знову відправився з Фоглем у Верхню Австрію, де друзям зробили самий теплий прийом. Пісні на слова В.Скотта (у їхньому числі знаменита Ave Maria) і фортепіанна соната ре мажор відбивають щиросердечне відновлення їхнього автора.
В 1826 Шуберт клопотав про надання йому місця капельмейстера в придворній капелі, але клопотання не було задоволено. Його останній струнний квартет (соль мажор) і пісні на слова Шекспіра (серед них «Ранкова серенада») з'явилися під час літньої поїздки у Веринг, село під Віднем. У самому Відні шубертівські пісні були в цей час широко відомі; у приватних будинках регулярно проводилися музичні вечори, присвячені винятково його музиці — т.зв. шубертіади. В 1827, серед іншого, були написані вокальний цикл «Зимовий шлях» (Winterreise) і цикли фортепіанних п'єс (Музичні моменти й Експромти).
В 1828 з'явилися тривожні ознаки хвороби; стрімкий темп композиторської діяльності Шуберта можна витлумачити і як симптом недуги, і як причину, що пришвидшила його смерть. В останній рік були написані такі шедеври як Симфонія до мажор, вокальний цикл, посмертно виданий під назвою «Лебедина пісня», струнний квінтет до мажор і три останні фортепіанні сонати. Як і раніше видавці відмовлялися брати великі твори Шуберта або платили мізерно мало; нездоров'я перешкодило йому поїхати за запрошенням з концертом у Пешт.
Помер Шуберт від тифу 19 листопада 1828.
Шуберт був похований поруч із Бетховеном, який помер роком раніше. 22 січня 1888 прах Шуберта був перепохований на Центральному цвинтарі Відня.
Творчість
Живучи в епоху жорстокої меттерніховськой реакції в Австрії, Шуберт стає першим найбільшим представником музичного романтизму. У своїх творах він прагнув відтворювати відсутній у житті світлий ідеал, відображав тугу по ньому, страждання людини в чужому й ворожому для неї суспільному середовищі. Щирість, задушевність музики Шуберта, властиві їй безпосередність, «відвертість» виразу визначалися і особистими якостями композитора. Музика Шуберта тісно пов'язана з народним мистецтвом Австрії (хоча Шуберт рідко використовував в своїх творах справжні народні теми), з побутовою музикою Відня; знайшов віддзеркалення в ній і фольклор угорців та слов'янських народів тодішньої Австрійської імперію. У музиці Шуберта на чільному місці виступає мелодія, велике значення мають колорит, барвистість, що зумовили збагачення гармонії, оркестровки.
Вокальна музика:
Найважливіше місце в творчості Шуберта зайняла пісня для голосу і фортепіано (німецький Lied; жанр, відповідний романсу). В цьому жанрі Шубертові вдалося досягти втілення глибокого змісту за рахунок тіснішого поєднання слова і музики, зростання значущості і індивідуалізації музичних образів. Вокальна мелодія в піснях Шуберта (що нерідко включає речитативні елементи) переважно містить в собі цілісне музичне узагальнення. Партія фортепіано має важливе виразне, а часто й музично-зображувальне значення. Шуберт розвинув і збагатив колишні типи пісень, створив новий тип пісні наскрізного розвитку з об'єднавчим варійованим мотивом в партії фортепіано, а також перші зрілі зразки пісенного циклу.
У піснях Шуберта (близько 600) представлені вірші близько 100 поетів. Для кожного значного поета композитор знаходив відповідні поезії стилістичні прийоми. Найбільше значення для пісенної творчості Шуберта мали Й. В. Гете (близько 70 пісень, зокрема «Лісового царя», «Гретхен за прядкою»), Ф. Шиллер (понад 40, зокрема «Скарга дівчини», «Група з Тартар»), В. Мюллер (пісенні цикли «Чарівна мельнічка» і «Зимовий шлях»), Г. Гейне (6 пісень, зокрема «Двійник»), Й. Майрхофер (47 пісень).
До пісень Шуберта примикають квартети для чоловічих і жіночих голосів, хори, твори типу кантат і ораторій. В духовних творах, з яких особливо значні 2 останніх меси (1819 і 1828), Шуберт, подібно Й. С. Баху, виражав прості людські відчуття. Завершені композитором 3 опери і 6 зінґшпілей при його житті не ставилися і не стали репертуарними, головним чином через погані лібрето. 3 драматичних п'єси, до якої Шуберт написав музику, не утрималися на сцені, проте увертюра і танці з музики до п'єси Х. Шези «Розамунда…» (1823) широко виконуються.
Інструментальна музика:
В інструментальних творах Шуберт часто використовував співучі, закруглені ліричні теми пісенного типу, які розробляв головним чином як ціле, даючи їм різне «освітлення». З 9 завершених симфоній Шуберта остання (До мажор, остаточна редакція — 1828) витримана в героїко-епічних тонах. Поглибленим психологізмом насичена двохчастинна лірико-драматична «Незакінчена» симфонія сі мінор (1822). З концертних увертюр популярність отримали 2 «увертюри в італійському стилі» (1817).
Багато камерних інструментальних творів Шуберта пов'язано з поширеним тоді в Австрії домашнім музикуванням, зокрема життєрадісний фортепіанний квінтет «Форель» (1819), в передостанній частині якого варіюється тема однойменної пісні. Ряду творів властиві риси оркестральності. Найбільш значні — струнний квінтет До мажор (1828) і 3 останні струнні квартети — ля-мінорний (1824), ре-мінорний, що включає варіації на тему пісні Шуберта «Смерть і Дівчина» (1824-26), і Соль-мажорний (1826).
Фортепіанна музика — одна з основних сфер творчості Шуберта. У фортепіанних сонатах Шуберт зазнав впливу Л. Бетховена, проте знайшов власне трактування жанру. Кращі з них — сонати ля мажор (1819), ля мінор (1823), ля мінор, Ре мажор, Соль мажор (1825), Сі-бемоль мажор (1828). У фантазії «Блукач», в якій використана тема однойменної пісні, Шуберт намічає структуру симфонічних поем Ф. Ліста. «Експромти» (11, 1827-28) і «Музичні моменти» (6, 1818-28) — романтичні фортепіанні мініатюри, що передбачили характерні риси фортепіанної музики Ф. Шопена і Ф. Ліста. Фортепіанні танці Шуберта — вальси, лендлери, «німецькі», екосези, галопи (більше 400) — важливий крок на шляху до поетизації танцю. Шуберт створив також багато творів для фортепіано в 4 руки, в числі яких Фантазія фа-мінор (1828), Угорський дивертисмент (1824), варіації, марші, полонези та ін.
Творчість останніх років:
У деяких творах Шуберта останніх років («Зимовий шлях», пісні на тексти Гейне) поглибилися драматичні, навіть трагічні настрої. Проте і в ці роки їм протистояли твори (включаючи пісні), сповнені енергії, сили, мужності, життєрадісності. За життя Шуберт отримав визнання головним чином як автор пісень; багато його великих інструментальних творів було вперше виконано через десятиліття після смерті («велика» симфонія до мажор в повному об'ємі вперше прозвучала під управлінням Ф. Мендельсона в 1839, «Нескінчена» симфонія в 1865). Проте справжнє визнання інструментальна музика Шуберта отримала лише у 20 столітті.
Список творів:
Опери:
«Порука» («Die B?rgschaft», не закінчена, 1816)
«Сакунтала» (ескізи, 1820)
«Альфонсо і Естрела» (1821-22)
«Ф'єрабрас»(1823)
«Граф фон Гляйхен» (не закінчена, 1827-28)
Зінгшпілі
«Лицарь дзеркала» (Der Spiegelritter, 1811)
«Розважальний замок сатани» (Des Teufels Lustschloss, 1814)
«4 роки на посту» (Der vierj?hrige Posten, 1815)
«Фенрнандо» (1815)
«Клаудіна фон Вілла Белла» (2-й і т-3-й акти загублені)
«Друзі з Саламанки» (Die Freunde von Salamanka, 1815)
«Адраст» (1817)
«Брати-близнюки» (Die Zwillingsbr?der,1819)
«Заговорщики» (Die Verschworenen, 1823)
«Чарівна арфа» (Die Zauberharfe, 1820)
«Розамунда» (Rosamunde, 1823)
Для солістів хору і оркестру:
7 месс (1812, зберіглися фрагменти; 1814; 2-1815, 1816; 1819-22; 1828)
Німецький рекввієм (1818)
Німецька меса (1827)
7 Salve Regina
6 Tantum ergo
4 Kyrie eleison
магніфікат (1815)
3 оферторіуми
2 Stabat Mater
ораторії і кантати
Для симфонічного оркестру:
9 Симфоній в тому числі№ 1 ре мажор 1813
№ 2 сі-бемоль мажор 1814-15
№ 3 ре мажор 1815
№ 4 до мінор («Трагічна») 1816
№ 5 сі-бемоль мажор 1816
№ 6 до-мажор 1818
№ 7 E-dur, не завершена 1821
№ 8 сі-мінор «Незакінчена» 1822
№ 9 до-мажор «Велика» 1825-28
Увертюри:
ре мажор 1811
ре мажор 1812
ре мажор 1812
сі-бемоль мажор 1816
ре мажор 1817
«В італійському стилі», ре мажор 1817
«В італійському стилі», до-мажор 1817
мі мінор 1819
Вокальні твори:
близько 600 пісень, в тому числі:
На слова Й. В. Гете — близько 70, в тому числі «Гретхен за прядкою» (Gretchen am Spinnrade), «Жалібна пісня пастуха», «Лісовий цар» (1816) та ін.
На слова Ф.Шиллера — 41, в тому числі «Скарга дівчини»,
На слова Мюлера
Цикл «Моя чарівна мельничка» (Nach Gedichten von Wilhelm M?ller)
Цикл «Зимовий шлях» (Die Winterreise, op.89, 1923)
На слова Г.Гейне, в тому числі «Двійник»
Вокальні ансамблі, зокрема:
Вокальні квартети для 2 тенорів і 2 басів
Вокальні квінтети для 2 тенорів і 3 басів
Камерні ансамблі:
Октет для струнних і мідних
фортепианный квінтет "Форель" (1819?)
струнний квінтет
2 Фортепіанних тріо
струнне тріо Для скрипки і фортепіано -
3 сонати (ре мажор, ля мінор і соль мінор (1816))
фантазія (1827)
2 великих дуети і 3 маленькі дуети
Соната для арпеджіоне і фортепіано
Для фортепіано:
Для фортепіано в 2 руки —
23 сонати (в т. ч. 6 незавершених; 1815-28),
фантазія (1822, і ін.),
11 експромтів (1827-28),
6 музичних моментів (1823-28),
понад 400 танців (вальси, лендлери, німецькі танці, менуети, екосези, галопи й ін.; 1812-27);
рондо, варіації й інші п'єси,
Для фортепіано в 4 руки —
2 сонати (1818; 1824 — «Великий дует»)
увертюри,
фантазії,
Угорський дивертисмент (1824),
рондо,
варіації,
полонези,
марші
Фонограми музичних творів:
Експромт c-moll, виконує Наталля Трулль:
-