Левко Миколайович Ревуцький
Лев (Левко) Миколайович Ревуцький (*20 лютого 1889, Іржавець — †30 березня 1977) — український композитор, педагог, музичний і громадський діяч, член АН УРСР, брат Дмитра Ревуцького. Доктор мистецтвознавства (1941). Академік АН УРСР (1957). 3аслужений діяч мистецтв УРСР (1941), Народний артист СРСР (1944), Герой Соціалістичної Праці (1969). Лауреат Державної премії СРСР(1941), Державної премії УРСР м. Т. Г. Шевченка (1966).
Народився на Чернігівщині: Батько — Микола Гаврилович мав непоганого баса та інколи співав дещо з репертуару для цього голосу та грав на скрипці під акомпанемент дружини; мати — Олександра Дмитрівна (дівоче прізвище Каневська) вільно володіла французькою і німецькою мовами, набула музичну освіту в пансіоні села Римарівців Гадяцького повіту в німецького вчителя Блюмеля: у її репертуарі були твори Бетховена, п'єси Шопена, Шуберта і Шумана.
За спогадами самого композитора, у чотири роки він вивчив ноти, у нього проявився абсолютний слух, за що його жартома прозвали Камертоном, з п'яти років навчається гри на фортепіано. З 1898 року Ревуцький з своїм старшим братом Дмитром навчається у Прилуцькій гімназії. В ці роки він знайомиться із шедеврами світової та української літератури, зокрема під час концертів Ревуцький виступав із читанням уривків із «Євгенія Онєгіна» Пушкіна.
Із 1903 був зарахований до київської приватної гімназії Г. Валькера та, одночасно до музичної школи Миколи Аполлоновича Тутковського. Там він навчається грі на фортепіано у М. Лисенка. З 1907 студіював право в Київському університеті. З того часу походять його перші твори для фортепіано: соната, прелюдії, вальси і концерт для фортепіано з оркестром.
У 1913—1916 роках вчився композиції у Київській консерваторії в класі композиції Р. Ґліера та класі фортепіано у С.Короткевича і Григорія Ходоровського. 1916 року Ревуцький паралельно закінчує консерваторію та Київський університет (факультет права).
Лев Миколайович, хоч здобув освіту в духовній семінарії, священиком не працював: був сільським учителем. За дорученням земства проводив постійні спостереження на метеорологічному пункті, систематично готував різні діаграми й статистичні дані.
У 1916-18 роках перебував в армії. 1919—24 викладав у школі і керував сільськими хорами в Іржавці і Прилуках. В цей період була написана кантата «Хустина». З 1924 у Києві викладач Музично-драматичного інституту імені. М. Лисенка, з 1934 — Київській консерваторії. З 1935 — професор.
Гостро критикований за фортепіанний концерт (1934), Ревуцький обмежив свою композиторську творчість, зосередившись майже винятково на професорській діяльності, редагуванні раніше написаних творів та громадській діяльності у Спілці композиторів України. Він — член оргбюро СРКУ (1932-39), оргкомітету СК СРСР (1939-48), голова правління СКУ (1944-48).
Під час Другої світової війни Ревуцький був керівником кафедри історії й теорії музики Ташкентської консерваторії. По закінченню війни — повернувся до Києва і продовжував викладати до 1960 року.
Левка Ревуцького було обрано депутатом Верховної Ради України ряду скликань. На 1950-ті роки припадає величезна робота з редагування та підготовки до друку творів М. Лисенка, яку було успішно виконано. У лютому 1969 року у зв'язку з 80-річчям від дня народження та за визначні творчі заслуги Лев Миколайович Ревуцький був удостоєний звання Героя Соціалістично Праці. Помер композитор 30 березня 1977 року, похований на Байковому кладовищі в Києві.
Ревуцький автор творів великих музучних форм: соната для фортепіано, дві симфонії (друга на теми українських народних пісень 1926, у новій редакції 1940, один з найкращих творів P.), два концерти для фортепіано. Ці твори написані з тонким знанням виконавчого апарату, одні з перших в українській музичній літературі. Також у творах менших форм (фортепіанні прелюдії, твори для скрипки й віолончелі з фортепіано) Ревуцького дуже оригінальний свіжістю музичної мови й технічними прийомами. Серед вокальних творів відзначається кантата «Хустина», як і прекрасні обробки народних пісень для голосу з фортепіано, в яких особливо цікаві фортепіанні партії, трактовані наскрізь самостійно (окремі збірники «Гал. пісні», «Сонечко», «Козацькі та історичні пісні»).
Лев Миколайович Ревуцький творчо розвинув методи Лисенка й Леонтовича, які полягали у нерозривному злитті музичного фольклору з досягненнями гармонічного мислення кінця XIX століття. Він збагатив українську музику індивідуальними стилістичними знахідками. Композиторський стиль Л.Ревуцького формувався на основі глибокого й всебічного пізнання національного народного мелосу та перетворення традицій сучасної професійної музики. Творам митця притаманна життєствердна настроєність, ліризм, стриманість, широта і багатство емоцій. Розмірена, виразна мелодика поєднується з напруженою складною гармонікою. Л.Ревуцький розкривав дійсність і в лірико-драматичному, і в лірико-епічному ключах. Його творчість увійшла до золотого фонду української класики (Друга симфонія і фортепіанний концерт — перші значні твори цих жанрів в українській музиці). Значний внесок Л.Ревуцький зробив і в розвиток жанру обробки народних пісень. У його творчій спадщині близько 120 оригінальних обробок.
Разом з Б. Лятошинським Ревуцький вважається найвпливовішим діячем української музичної культури своєї епохи. Він виховав цілу генерацію нинішніх українських композиторів: М. Дремлюгу, В. Гомоляка, О. Андреєва, Г. Жуковського, Г. Майбороди і П. Майбороди, В. Кирейка, А. Филипенка, С. Жданова, А. Коломийця, О. Зноско-Боровського, Л. Левитова, Г.Мірецького, В. Рождественського, Л. Грабовського та ін.
Ревуцький багато зробив для популяризації творчості М. Лисенка. Він був редактором повного видання творів М. Лисенка. Л. Ревуцьким була здійснена фундаментальна редакція, а також доповнені й оркестровані деякі номери його опери «Тарас Бульба». Також Л. Ревуцьким здійснена редакція фортепіанного концерту В. Косенка.
Ім'я Ревуцького носять музичні колективи і заклади, зокрема Державна чоловіча хорова капела України ім. Ревуцького, музичне училище в Чернігові, дитяча музична школа № 5 у м. Києві. На честь Л. М. Ревуцького названо одну з вулиць Києва.
Творчий доробок:
вокально-симфонічні твори:
кантата-поема "Хустина "(сл. Т.Шевченка, 1923, 2-а ред. 1944),
«Ода пісні» (сл. М.Рильського, 1956),
«Зима» (сл. О.Олеся, 1924),
для голосу з оркестром:
«Монолог Тараса Бульби» (сл. М.Рильського за повістю М.Гоголя, 1956),
Чотири укр. нар. пісні — «Червона ружа», «Їхав козак» (1928), «Та ой крикнули журавлі», «Чуєш, брате мій» (1959) та ін.;
для симфонічного оркестру
Симфонія № 1, ч.1-а і 3-я (1916-20, 2-а ред. 1-ї ч.1957),
Симфонія № 2 (1927, 2-а ред. 1940),
Козачок (1936),
Увертюра до опери «Тарас Бульба» М.Лисенка (1952);
для фортепіано з оркестром:
Концерт (1934, остання ред. 1963);
камерні ансамблі:
Інтермецо для скрипки і фортепіано (1955);
Балада для віолончелі і фортепіано;
для фортепіано:
Соната, 7 прелюдій, етюди, Пісня, Гумореска, Канон, Вальс, 2 етюди, дит. п'єси, транскрипції;
для голосу з фортепіано:
«Ну розкажи ж» (сл. Хоменка, 1923)
«Дума про трьох вітрів» (сл. П.Тичини, 1925),
«Де тії слова» (сл. О.Олеся),
«Проса покошено» (сл. М.Рильського),
«Тиша» (сл. власні)
для хору без супроводу -
«На ріках круг Вавілона», «У перетику ходила», «Ой чого ти почорніло» (всі на сл. Т.Шевченка) та ін.;
для хору з фортепіано:
П'ять укр. нар. пісень.
Три веснянки,
хори для дітей та юнацтва та ін.;
обробки народних пісень (понад 120), зокрема:
цикли для голосу і фортепіано — «Козацькі пісні» (1925), «Галицькі пісні» (1926), «Пісні для низькою голосу» (1925-27), «Пісні для середнього голосу»(1925-43), «Пісні для високого голосу» (1925-47);
для мішаного хору — «На кладочці умивалася», «Дід іде», «Їхав стрілець на війноньку», «Єврейські народні пісні» (1934), «Балкарські нар. пісні» (1934) та ін.;
збірки обробок українських народних пісень для дітей «Сонечко» (1925);
пісні — «Із-за гір та з-за високих» (сл. М.Рильського), та ін.;