Фрідерік Франсуа Шопен
Фредерік Франсуа Шопен (пол. Fryderyk [Franciszek] Chopin, (*1 березня 1810, с. Желязова Воля, Мазовецьке воєводство, Польща — †17 жовтня 1849, Париж, Франція) — найвидатніший польський композитор та піаніст. Уроджений Fryderyk Franciszek Chopin приймає французький варіант «Frederic-Francois», коли у 20 років виїжджає з Польщі до Парижу і не повертається. В польських текстах прізвище іноді пишеться як Szopen.
Фредерик Шопен народився в 1810, ймовірно, 22 лютого, в с. Желязовій Волі, під Варшавою. Його батько Нікол?а (Міколай) Шопен, французький емігрант, служив гувернером і шкільним вчителем; мати виховувалася в дворянській сім'ї.
Вже дитиною Шопен проявив яскраві музичні здібності; у 7 років його почали учити грі на фортепіано, і в тому ж році був виданий складений їм маленький полонез соль мінор. Перші професійні уроки гри на фортепіано отримав від віолончеліста Войцеха Живного (нар. 1756 у Богемії), що тривали з 1816 до 1822. Незабаром Шопен став улюбленцем аристократичних салонів Варшави.
Подальшим розвитком Шопена опікувався Вільгельм Вюрфель (нар. 1791 у Богемії). Цей відомий піаніст та професор Варшавській консерваторії давав Шопену цінні (хоча нерегулярні) уроки органної музики і, можливо, фортепіано. З 1823 по 1826 роки Шопен навчався у Варшавському ліцеї, де його батько був професором. Восени 1826 юний музикант почав вивчати музичну теорію, фігурний бас, і композицію з Йозефом Ельснером (нар. 1769 у Сілезії) у Варшавській консерваторії. У 1831 він виїхав з Польщі до Відня, перед тим як оселився у Парижі, де провів значну частину життя.
Шопен вперше відвідав Відень на початку 1829, де давав концерт на фортепіано і отримав перші похвальні рецензії. Наступного року він повернувся до Варшави, де 17 березня у Національному Театрі дав прем'єру свого Концерту для фортепіано фа мінор. 1831-го року Шопен покидає Польщу і оселяється в Парижі. Там починає працювати над своїми першими скерцо і баладами, також починає перший зошит етюдів. Тоді ж у Шопена проявляється хвороба на туберкульоз, з якою композитор боротиметься все життя.
Початок і середина 1830-х у Парижі були плідним часом композитора. Він завершив свої найвідоміші роботи і регулярно давав концерти, що мали шалені відгуки. До 1838 Шопен став відомою людиною в Парижі. Серед його найближчих друзів був оперний композитор Вінченцо Беліні і художник Ежен Делакруа. Його друзями також були композитори Гектор Берліоз, Франц Ліст і Роберт Шуман, і хоча він іноді критикував їх музику, Шопен присвятив їм деякі свої композиції.
У 1836 Шопен попрямував до Чехії побачитися з батьками. Знаходячись в Марієнбаді, він захопився юною полькою Марією Водзіньською. Проте їх змовини були незабаром розірвані. Осінню того ж року в Парижі він познайомився з видатною жінкою — баронесою Дюдеван, яка придбала на той час широку літературну популярність під псевдонімом Жорж Санд. Шопену було тоді 28 років, мадам Санд — 34. Їх союз продовжувався вісім років, причому велику частину цього часу вони провели в сімейному маєтку письменниці в Ноані.
Взимку 1838—1839 років, яка була прожита з Жорж Санд на Майорці (Балеарські острови) здоров'я композитора значно погіршилось. Поєднання поганої погоди з безладом в домашньому господарстві, мабуть, згубним чином подіяло на його вже зачеплені туберкульозом легені. У 1847 відносини Шопена з Жорж Санд остаточно зіпсувалися в результаті втручання музиканта у відносини його подруги зі своїми дітьми від першого шлюбу. Ця обставина, разом з прогресуючою хворобою, сповнювала Шопена чорною меланхолією. Останній раз він виступив в Парижі 16 лютого 1848. Через вісім днів вибухнула революція, що повалила короля Луї Пилипа. Друзі композитора відвезли його до Англії, де, вже дуже хворий, він грав у королеви Вікторії і дав декілька концертів — останній з них відбувся 16 листопада 1848.
Через тиждень він повернувся до Парижа. Не в змозі більше давати уроки, Шопен вимушений був прийняти щедру допомогу від своєї шотландської шанувальниці Джейн Стірлінг. Доглядати хворого приїхала з Польщі сестра композитора, Людвіка; не залишали його увагою і французькі друзі. Шопен помер в своїй паризькій квартирі на Вандомській площі 17 жовтня 1849. Відповідно до його бажання на відспівуванні в церкві св. Мадлен прозвучали фрагменти реквієму Моцарта.
Шопен похований на паризькому кладовищі Пер-Лашез. Серце Шопена, згідно його заповіту, було перевезено на Батьківщину і покоїться в соборі Святого Хреста у Варшаві.
Творчість
Композиторська техніка Шопена вельми нетрадиційна і багато в чому відступає від прийнятих в його епоху правил і прийомів. Шопен був неперевершеним творцем мелодій, він одним з перших привніс у західну музику невідомі їй доти слов'янські ладові та інтонаційні елементи і таким чином підірвав непорушність класичної ладогармонічної системи, що склалася до кінця 18 ст. Те саме стосується ритму: використовуючи формули польських танців, Шопен збагатив західну музику новими ритмічними малюнками. Він розробив суто індивідуальні — лаконічні, замкнуті в собі музичні форми, які найкращим чином відповідали природі його такої ж самобутньої мелодичної, гармонічної, ритмічної мови.
[ред.]
Фортепіанні п'єси малих форм
Рукопис Ф.Шопена
Ці п'єси можуть бути умовно розділені на дві групи: переважно «європейські» по мелодиці, гармонії, ритму і виразно «польські» по колориту. До першої групи відносяться більшість етюдів, прелюдій, скерцо, ноктюрнів, балад, експромтів, рондо і вальсів. Специфічно польськими є мазурки і полонези.
Шопен створив близько трьох десятків етюдів, мета яких — допомогти піаністові в подоланні специфічних художніх або технічних труднощів (наприклад, у виконанні пасажів паралельними октавами або терціями). Ці вправи належать до вищих досягнень композитора: подібно до бахівського Добре темперованого клавіру, етюди Шопена — перш за все геніальна музика, притому що вона блискуче розкриває можливості інструменту, мовби відсуваючи дидактичні завдання на другий план.
Хоча Шопен спочатку засвоїв жанри фортепіанної мініатюри, він ними не обмежився. Так, протягом зими, проведеної на Майорці, ним був створений цикл з 24 прелюдій у всіх мажорних і мінорних тональностях. Цикл побудований за принципом «від малого до великого»: перші прелюдії — лаконічні віньєтки, останні — справжні драми, діапазон настроїв — від повної безтурботності до лютих поривів. Шопен написав 4 скерцо: ці масштабні п'єси, сповнені мужності і енергії, займають почесне місце серед шедеврів світової фортепіанної літератури. Його перу належить більше двадцяти ноктюрнів — прекрасних, мрійливих, поетичних, глибоко ліричних одкровень. Шопен — автор декількох балад (це єдиний у нього жанр програмного характеру), в його творчості представлені також експромти, рондо; особливою популярністю користуються його вальси.
«Польські» жанри
Шопен вразив Париж своїми оригінальними мазурками і полонезами — жанрами, в яких знайшли віддзеркалення слов'янські танцювальні ритми і гармонічна мова, типова для польського фольклору. Ці чарівні, барвисті п'єси вперше привнесли в західноєвропейську музику слов'янський елемент, що поступово, але невідворотно змінило ті гармонічні, ритмічні і мелодичні схеми, які великі класики 18 ст. залишили своїм послідовникам. Шопен склав більш ніж півсотню мазурок (їх прототип — польський танець з тридольним ритмом, схожий на вальс). Як майже все написане Шопеном, мазурки вельми піаністичні і вимагають від виконавця великого мистецтва — навіть якщо не містять явних технічних труднощів.
Полонези більші за мазурки і по протяжності, і по фактурі. Полонезу-фантазії і полонезу, відомого під назвою «військового», цілком вистачило б, щоб забезпечити Шопену одне з перших місць у ряді найоригінальніших і наймайстерніших авторів фортепіанної музики.
Великі форми
Час від часу Шопен звертався до великих музичних форм. Можливо, найвищим його досягненням в цій області слід вважати відмінно збудовану і дуже переконливу по драматургії фантазію фа мінор, створену в 1840—1841. У цьому творі Шопен знайшов модель форми, що повністю відповідала характеру вибраного їм тематичного матеріалу, і таким чином вирішив завдання, яке виявлялося не під силу багатьом його сучасникам. Замість того, щоб слідувати класичним зразкам сонатної форми, він дозволяє задуму твору, мелодичним, гармонічним, ритмічним особливостям матеріалу визначати структуру цілого і способи розвитку. У баркаролі, єдиному шопенівському творі даного жанру (1845—1846), примхлива, гнучка мелодія у розмірі 6/8, характерному для пісень венеціанських гондольєрів, варіюється на тлі незмінної фігури супроводу (у лівій руці).
Шопен створив три фортепіанні сонати. Перша, до мінор (1827), — юнацький твір, який нині рідко виконується. Друга, сі-бемоль мінор, з'явилася десятиліття опісля. Її третя частина — відомий у всьому світі похоронний марш, а фінал — вихор, подібний до «вітру, що віє над могилами». Друга соната, що вважалася невдалою по формі, у виконанні великих піаністів постає як вражаючий цілісний твір. Остання шопенівська соната, сі мінор (1844), має наскрізну структуру, що об'єднує її чотири частини, і є одним з вищих досягнень Шопена.
Шопену належить також ряд творів для фортепіано з оркестром і нечисленні камерні п'єси. Для фортепіано з оркестром їм створені Andante spianato і полонез мі-бемоль мажор, два концерти (мі мінор і фа мінор), фантазія на польську тему, рондо-краков'як, а також варіації на тему Моцарта La ci darem la mano (арія з опери Дон Жуан). Разом з віолончелістом О. Ж. Франшоммом він склав Великий концертний дует для віолончелі і фортепіано на теми з опери Мейєрбера Роберт-диявол, сонату сіль мінор, інтродукцію і полонез для того ж складу, а також тріо сіль мінор для фортепіано, скрипки і віолончелі. Шопеном створений ряд пісень для голосу з фортепіано на польські тексти. У всіх творах з оркестром позначається недосвідченість автора в області інструментування, і майже завжди при виконанні до партитур вносяться зміни.
Твори:
Для фортепіано з оркестром:
2 концерти - op.11, мі мінор (1830), ; op.21, фа мінор (1830)
Варіації на тему Là ci darem la mano op.2 (1827)
Andante spianato et Grande Polonaise brillante op. 22 (1830-34)
Fantaisie brillante на польські арії in A major (1828)
Rondo à la Krakowiak фа мажор op.14 (1828)
Для фортепіано соло:
57 мазурок,
16 полонезів, (з них 9 опубліковано посмертно)
19 вальсів (з них 11 опубліковано посмертно)
19 ноктюрнів (один - опубліковано посмертно)
4 балади (op.23, op.38, op.47, op.52)
4 скерцо (op.20, op.31, op.39, op.54)
3 сонати для фортепіано (op.4, op.35, op.58)
26 прелюдій (цикл з 24 прелюдій, op.28; op.45 та ля-бемоль мажор, опублікована посмертно)
27 етюдів (з них по 12 етюдів op.10 та op.25 та 3 етюди без зазначення опусу)
3 експромти та фантазія-експромт (опублікована посмертно)
Окремі твори - Фантазія, Баркарола, Тарантела, Болеро, Колискова
Інші твори для фортепіано (рондо, варіації, марши), кілька творів в 4 руки.
Камерні ансамблі:
соната для віолончелі та фортепіано op.65
2 твори для віолончелі та фортепіано (крім Сонати), фортепіанне тріо