КЛАУДИО МОНТЕВЕРДИ (Monteverdi)
(охрещений 15. V. 1567, Кремона - 29. XI. 1643, Венеція)

Творчість італійського оперного композитора К. Монтеверді - одне з унікальних явищ у музичній культурі XVІІ в. У своєму інтересі до людини, до його страстей і страждань, Монтеверди - щирий художник Ренесансу. Нікому з композиторів того часу не вдалося так виразити в музиці трагічне, відчуття життя, наблизитися до збагнення її правди, так розкрити первозданну природу людських характерів. 

Монтеверди народився в родині лікаря. Його музичними заняттями керував М. Індженьері - досвідчений музикант, капельмейстер Кремонского собору. Він розвив поліфонічну техніку майбутнього композитора, познайомив із кращими хоровими творами Дж. Палестріни й О. Ласо. Монтеверди рано почав творити музику. Уже на початку 1580- х рр. вийшли у світло перші збірники вокальних багатоголосних творів (мадригалів, мотетів, кантат), а до кінця цього десятиліття він стає відомим в Італії композитором, членом академії Санта Чечілія в Римі. З 1590 р. Монтеверди - на службі в придворній капелі герцога Мантуанського (спочатку як оркестрант і співак, а потім і капельмейстера). Пишний, багатий двір Вінченцо Гонзага залучав кращі художні сили того часу. Цілком ймовірно, Монтеверди міг зустрічатися з великим італійським поетом Т. Тассо, фламандським художником П. Рубенсом, членами прославленої флорентійської камерати, авторами перших опер - Я. Пері, О. Рінучіні. Супроводжуючи герцога в частих подорожах, військових походах, композитор побував у Празі, Відні, Инсбруке, Антверпені. У лютому 1607 р. у Мантує з величезним успіхом була поставлена перша опера Монтеверді - "Орфей" (лібр. А. Стріджо). Пасторальну п'єсу, призначену для палацових свят, Монтеверді перетворив у справжню драму про страждання й трагічну долю Орфея, про безсмертну красу його мистецтва. (Монтеверді й Стріджо зберегли трагічний варіант розв'язки міфу - Орфей, залишаючи царство мертвих, порушує заборону, оглядається на Еврідіку й втрачає її назавжди.) "Орфей" відрізняється дивним для раннього твору багатством засобів. Експресивна декламація й широка кантилена, хори й ансамблі, балет, розвинена оркестрова партія служать втіленню глибоко ліричного задуму. До нашого часу збереглася всього одна сцена із другої опери Монтеверді - "Аріадна" (1608). Це знаменитий "Плач Аріадни" ("Дайте мені вмерти..."), що послужив прообразом безліч арій lamento (арій з) в італійській опери. (Плач Аріадни відомий у двох варіантах - для голосу solo і у вигляді пятиголосного мадригалу.)

В 1613 р. Монтеверді переїхав у Венецію й до кінця життя залишався на службі капельмейстером у соборі Св. Марка. Багате музичне життя Венеції відкрило перед композитором нові можливості. Монтеверді пише опери, балети, інтермедії, мадригали, музику до церковних і придворних свят. Один з оригінальнейших творів цього років - драматична сцена "Двобій Танкреда й Клорінди" на текст із поеми Т. Тассо "Звільнений Єрусалим", що з'єднав читання (партія Оповідача), акторську гру (речитативні партії Танкреда й Клоринды) і оркестр, що живописует хід двобою, розкриває емоційний характер сцени. У зв'язку з "Двобоєм" Монтеверди писав про новий стиль concіtato (збудженому, схвильованому), протиставляючи його господствовавшему в той час "м'якому, помірному" стилю.

Остроекспресивним, драматичним характером відрізняються й багато мадригалів Монтеверді (у Венеції був створена остання, восьма збірка мадригалів, 1638). У цьому жанрі багатоголосної вокальної музики сформувався стиль композитора, відбувся відбір виразних засобів. Особливо оригінальна гармонійна мова мадригалів (сміливі тональні зіставлення, хроматичні, дисонуючі акорди й т.п. ). Наприкінці 1630-  х - початку 40- х рр. найвищого розквіту досягає оперна творчість Монтеверди ("Повернення Уліса на батьківщину" - 1640, "Адоніс" - 1639, "Весілля Енея і Лавінії" - 1641; 2 останні опери не збереглися).

В 1642 р. у Венеції була поставлена "Коронація Попеї" Монтеверді (лібр. Ф. Бузінелло по "Анналам" Тацита). Остання опера 75- літнього композитора стала справжньою вершиною, підсумком творчого шляху. У ній діють конкретні, реально існуючі історичні особи - римський імператор Нерон, відомий своїм підступництвом і жорстокістю, його вчитель - філософ Сенека. Багато чого в "Коронації" наводить на аналогії із трагедіями геніального сучасника композитора - В. Шекспіра. Відкритість і розжарення страстей, різкі, справді "шекспірівські" контрасти сцен піднесених і жанрово-побутових, комедійних. Так, прощання Сенеки з учнями - трагічна кульмінація опери - переміняється веселою інтермедією пажа й служниці, а потім зі справжня оргія - Нерон із друзями знущається із учителя, святкує його смерть.

"Єдиний його закон - саме життя", - писав про Монтеверді Р. Ролан. Сміливістю відкриттів творчість Монтеверди надовго випередила свій час. Композитор провидів дуже віддалене майбутнє музичного театру: реалізм оперної драматургії В. А. Моцарта, Дж. Верді, М. Мусоргского. Може бути, тому настільки дивною виявилася доля його творів. Довгі роки вони залишалися в забутті й знову повернулися до життя тільки в наш час.

ТВОРИ:

опери - Орфей (Сказання про Орфея, La favola d'Orfeo, 1607, Мантуя), Аріадна (1608, там же), Удавана божевільна Лікорі (La fіnta pazza Lіcorі, 1627 (?), там же), Любов Діани й Ендіміона (Glі amorі dі Dіana e d'Endіmіоne, 1628, Парма), Викрадена Прозерпіна (Proserpіna rapіta, 1630, Палаццо Моченіго, Венеція), Адоніс (1639, театр " Санті-Джовані э Паоло", там же), Повернення Уліса на батьківщину (Іl rіtorno d'Ulіsse іn patrіa, 1640, Болонья, 1641, театр " Caн-Касіано", Венеція), Весілля Енея і Лавінії (La nozze d'Enea con Lavіnіa, 1641, театр " Санті-Джовані э Паоло", Венеція), Коронація Попеї (L'іncoronazіonе dі Poppea, 1642, там же); Baletto (включені в збірники мадригалів);

8 збірників мадригалів (1587, 1590, 1592, 1603, 1605, 1614, 1619, 1638);

2 збірки Scherzі musіcalі (1607, 1632),

збірник Canzonette a tre vocі (1584);

духовна музика -меси, мотети, мадригали, псалми, гімни, магніфікат, і ін.

Monteverdi.pdf