У формуванні республіканських переконань композитора величезну роль зіграли революційні події у Франції 1789 і антифеодальний рух у Рейнській області. Захоплення Людвіга ван Бетховена музикою революційної Франції залишило значний слід у творчості композитора.
Біографія Бетховена як композитора починається в 1782 (варіації для клавіру на тему маршу композитора Є. К. Дреслера). 2 юнацькі кантати (1790) - перші вокально-симфонічні твори Людвіга ван Бетховена. В 1787 юний Бетховен відвідав Відень і отримав кілька уроків у В. А. Моцарта. В. 1792 він назавжди покинув батьківщину й переселився у Відень, де прожив майже безвиїзно до кінця життя. Первісною метою Бетховена при переїзді до Відня було вдосконалювання в композиції під керівництвом Й. Гайдна. Однак заняття з Гайдном тривали недовго. Серед учителів Бетховена були також І. Г. Альбрехтсбергер і А. Сальері. Людвіг ван Бетховен швидко завоював популярність і визнання - спочатку як кращий у Відні піаніст і натхненний імпровізатор, а пізніше як композитор. Яскрава новаторська творчість Бетховена викликала запеклі суперечки. Гра Бетховена з'єднувала глибокий, бурхливий драматизм і широку, співучу кантилену.
У розквіті творчих сил Людвіг ван Бетховен проявляв колосальну працездатність. В 1801-12 з'являються такі видатні твори, як соната до діез мінор (т.зв. «Місячна», 1801), по-юнацькі життєрадісна 2-я симфонія (1802), «Крейцерова соната» (1803), «Героїчна» ( 3-я) симфонія, сонати «Аврора» і "Апасіоната" (1804), опера "Фіделіо" (1805), 4-я симфонія (1806), що виражає романтичне сприйняття природи. В 1808 Бетховен закінчує одне з найбільш популярних симфонічних творів - 5-ту симфонію й одночасно "Пасторальну" (6-ту) симфонію, в 1810 - музику до трагедії Й. В. Ґете «Егмонт», в 1812 - 7-му («апофеоз танцю», по визначенню Р. Вагнера) і 8-му («гумористичну», за висловом Р. Ролана) симфонії.
З 27-літнього віку Бетховен страждав глухотою, увесь час, що прогресувала. Важка для музиканта недуга обмежувала його спілкування з людьми, утрудняла піаністичні виступи й, нарешті, змусила Бетховена зовсім від них відмовитись.
Роки 1813-17 у біографії Бетховена відзначені зниженням творчої діяльності. З 1818 починається новий підйом творчості композитора; він створює останні 5 фортепіаних сонат (1816-22) і 5 струнних квартетів (1823-26). Вершина творчості «пізнього» Бетховена - 9-я симфонія (1824).
До кінця життя Людвіг ван Бетховен страждав від матеріального нестатку і самотності. Він не чув навіть найгучніших звуків оркестру, для спілкування зі співрозмовниками користувався зошитами. Композитор знаходив підтримку тільки серед невеликого кола друзів, що розділяли його передові погляди.
Інструментальна й, насамперед, симфонічна творчість Людвіга ван Бетховена має яскраво виражений програмний характер. Основний зміст героїчних за задумом творів Бетховена можна виразити словами: «Через боротьбу до перемоги». Діалектична боротьба протиріч життя знаходить у Бетховена яскраве художнє втілення, особливо в творах сонатної форми - симфоніях, увертюрах, сонатах, квартетах і т.д. Людвіг ван Бетховен широко розробив принцип сонатності, заснований на протиставленні й розвитку тем, що контрастують між собою, а також суперечливих елементів усередині окремих тем. У порівнянні з творами безпосередніх попередників Бетховен по віденській класичній школі - В. А. Моцарта і Й. Гайдна - бетховенські симфонії й сонати виділяються більшими масштабами побудови, основний тематичний матеріал зазнає інтенсивній протяжній розробці, глибшає зв'язок між розділами форми, загострюються протиріччя між епізодами, що контрастують, темами. Бетховен виходив з оркестрового складу, затвердженого Гайдном, і лише трохи його розширив, але при цьому він домагався величезної моці оркестрового звучання, яскравих контрастів. Людвіг ван Бетховен перетворив стародавній менует, що входив до складу симфоній і сонат, у скерцо, додавши цим «жарту» в широкий виразний діапазон - від могутніх веселощів, що іскряться (в 3-й симфонії) до вираження тривоги, занепокоєння (в 5-й симфонії). Особлива роль відведена фіналам у симфоніях і кодам в увертюрах, симфоніях і сонатах; вони покликані виразити переможні почуття.
Людвіг ван Бетховен - найбільший композитор-симфоніст. Він створив 9 симфоній, 11 увертюр, 5 концертів для фортепіано з оркестром, скрипковий концерт, 2 меси й інші симфонічні твори. До вищих досягнень бетховенського симфонізму належать 3-я («Героїчна») і 5-я симфонії; ідея останньої виражена композитором у словах: "Боротьба з долею". Активним героїчним характером відрізняється 5-й фортепіний концерт, створений у деякий час із 5-й симфонією, 6-я симфонія, що містить ряд реалістичних картин сільському життя, відбила захоплену любов Бетховена до природи.
Вершина всього творчого життя композитора - 9-я симфонія. Людвіг ван Бетховен уперше в історії цього жанру ввів хоровий фінал («Ода радості» на слова Ф. Шилера). Розвиток основного образа симфонії йде від грізної й невблаганної трагедійної теми першої частини до теми світлої радості у фіналі. Близька до 9-й симфонії по своєму задуму «Урочиста меса» (1823) - величний монументальний твір філософського характеру, мало пов'язане із традиціями культової музики.
Єдина опера Бетховена «Фіделіо» (пост. 1805, Відень, 2-я ред. - 1806, 3-я - 1814) присвячена героїчному вчинку жінки, що врятувала від смерті свого чоловіка - жертву мстивості й сваволі губернатора -, що й викрила тирана перед народом. Стилістично «Фіделіо» належить до типу «опери порятунку», що виник у період Великої французької революції, і разом з тим відкриває шлях до симфонізації опери. Героїчній темі присвячений і балет Бетховена «Творіння Прометея» (пост. С. Вігано, 1801).
Камерна музика Бетховена включає 32 фортепіанні сонати (не рахуючи 6 юнацьких сонат, написаних у Бонні) і 10 сонат для скрипки й фортепіано, 16 струнних квартетів, 7 фортепіаних тріо й багато ін. ансамблів (струнні тріо, септет для змішаного складу). Кращі камерні твори Бетховена - сонати «Патетична», «Апасіоната» для фортепіано, «Крейцерова соната» для скрипки й фортепіано, і ін. - відрізняються масштабністю задумів, жагучим, напруженим драматизмом, сміливим розширенням виразних засобів інструментів. Серед квартетів Бетховена центральне місце належить 3 квартетам, опус 59 (написані на замовлення російського посла у Відні О. К. Разумовського), що поєднують проникливий ліризм із яскравою народностями образів (в 2 із цих квартетів використані мелодії російських народних пісень). В останніх камерних творах Бетховена - сонатах для фортепіано №№ 28-32 і квартетах №№ 12-16, проявляються прагнення до поглибленої, зосередженій виразності, а також до примхливості форм, суб'єктивної споглядальності композиторів, що передбачили мистецтво, оромантиків.
Новизна й значущість змісту музики Бетховена обумовили розширення рамок існуючих музичних форм і глибоке перетворення всіх видів музичної творчості. Вирішальним етапом в історичному розвитку концертного жанру з'явилися 4-й і 5-й концерти для фортепіано й скрипковий концерт Бетховена, що представляють собою синтез симфонії й концерту. Значним змінам піддалася й форма варіацій, що займає в Бетховена перше місце після сонатної (видатний зразок - 32 варіації до мінор для фортепіано).
Зовсім новий жанр інструментальної мініатюри створив Бетховена на основі танців і ін. невеликих п'єс стародавньої сюїти – «багателі» (дріб'язки, дрібниці.
Вокальна спадщина Людвіга ван Бетховена складається з пісень, понад 70 хорів та канонів. Від куплетних пісень, арій і од, де текст відігравав підлеглу роль, Бетховен поступово прийшов до нового типу пісень, у якім кожній строфі поетичного тексту відповідала нова музика (пісні на слова І. В. Ґете, серед яких «Міньйону», «Лийтеся знову, сльози любові», «Серце, серце» і ін.). У нього вперше зустрічається об'єднання ряду пісень-романсів у єдиний цикл із сюжетним задумом, що послідовно розкривається («До далекої улюбленої», на тексти А. Ейтелеса, 1816). Пісня «Про блоху» - єдиний текст із «Фауста» Ґете, втілений Бетховеном, хоча композитор до кінця свого життя не залишав думки написати музику до «Фауста». Бетховен обробив 188 пісень різних народностей для голосу з інструментальним супроводом, зробив фортепіанні перекладання народних пісень (у т.ч. росіян і українських). У багато інструментальних творів увів народні мелодії.
Творчість Бетховена - одна з вершин в історії світового мистецтва. Усе його життя й діяльність говорять про титанічну особистість композитора, що з'єднав у собі геніальну музичну обдарованість із кипучим, бунтарським темпераментом, наділеного непохитною волею й здатністю до величезної внутрішньої зосередженості. Висока ідейність, заснована на свідомості громадського обов'язку, становила характерну рису Бетховена - музиканта-громадянина. Сучасник Великої французької революції, Бетховен відбив у своїй творчості великі народні рухи цієї епохи, її найбільш прогресивні ідеї. Революційна епоха визначила зміст і новаторський напрямок музики Бетховена. Революційна героїка знайшла відбиття в одному з головних художніх образів Бетховена -, що бореться, страждає героїчної особистості, що й зрештою перемагає.