Орландо Ласо
Великий сучасник Палестріни Орландо Ласо також належить до останнього покоління видатних майстрів поліфонії, що склались під впливом художніх ідей Ренесансу. 
Ласо в більшій мері, чим хто-небудь із його покоління, гідним образом завершує історію нідерландської поліфонічної школи. На відміну від Палестріни він аж ніяк не пов'язаний з однією певною національною культурою. Якщо Палестріна, будучи італійським художником, сприйняв по-своєму поліфонічні традиції нідерландської школи, то Орландо Ласо, представляючи ці традиції, не залишився байдужим ні до художніх досягнень Італії, ні до музично-поетичної культури Франції, ні до корінних властивостей німецького мистецтва аж до творчості Ханса Сакса. Творча широта Ласо воістину виняткова для його часу. Найменше йому властиві які б те не було обмеження - у змісті вибору жанрів, тематики, національних традицій, поліфонічних норм, як вони визначилися в ту епоху.
Як і Палестріна, Ласо досяг вершини в розвитку поліфонії строгого стилю, але, по суті, він уже не залишився в його межах, а зробив внутрішній переворот у системі його виразних засобів, у його стилістиці. Протягом цілого століття проблема тематизма, як ми переконалися, була однієї зі специфічно складних для представників нідерландської школи і її послідовників в інших країнах. Примітно, що біля середини XVІ сторіччя Глареан переконано розділяв композиторів на ті, хто створював або створює мелодії, творить нове в музиці (Глареан називав їх "фонасками", від слова "звук"), - і тих, хто вміє розвивати запозичені мелодії, будувати великі поліфонічні твори, проявляючи вироблені навички багатоголосся (їх він називав "симфоністами" - від слова "співзвуччя"). Такий поділ безперечно мав свої підстави в композиторської- практиці, хоча в ряді випадків майстри поліфонії створювали меси на власні теми (рідко) або на матеріалі власних мотетів (частіше) або мадригалів (Глареан, зі своєї сторони, ставив "фонасков", що створює мелодії, вище "симфоністів", як би ті не були вправні в техніку).
Орландо Ласо рішуче порушив цю традицію: у його творах проблема тематизма (вона була досить специфічна й у Палестріни) вирішується інакше, аніж у декількох поколінь його попередників. Віртуозно володіючи поліфонічною майстерністю, не знаючи в цьому змісті утруднень, Ласо рішуче обновив тематичний матеріал поліфонічних форм у прагненні перебороти його абстрагованість, його неособистий характер, вніс у нього різноманіття, безпосередньо зблизив його з реальними звучаннями жанрово-побутового кола, конкретизував, звільнив від типів мелодійного руху, прийнятих у строгому стилі. У цьому ж напрямку рухалися й сучасні йому мадригалісти, але пошуки Ласо були й сміливішими, і набагато більше ширшими, до того ж вони не обмежувалися яким-небудь одним жанром.
По своєму походженню й первісній музичній освіті Орландо Ласо був пов'язаний з одним з важливих центрів нідерландської школи: він народився близько 1532 року в Монсе й рано став хлопчиком- півчим у місцевій церкві. Від народження його кликали Роланд, і лише значно пізніше він итальянизировал своє ім'я.
Його феноменальні здібності виявилися з дитячих років: він чудово співав, привертаючи до себе увагу (розповідають, що його навіть викрадали, як маленьке чудо).
Перший біограф Ласо, його співвітчизник і сучасник С. Квікельберг повідомляє, що в 1544 році хлопчик із чудесним голосом був представлений генералу Феранте Гонзага, коли той стояв військовим табором під Сен Дідьє. Очевидно, юний музикант був обманом вивезений з Монса як справжній вундеркінд. Гонзага залишив його в себе й потім взяв до Італії. По дорозі вони затрималися в Мантуї, де Ласо, по своїй сприйнятливості, уже міг одержати безліч художніх вражень від видатних творів живопису й архітектури італійського Ренесансу. В 1545 році Гонзага із супровідними його особами (серед них був і Ласо) приїхав у Палермо як віце-король Сицилії. Там у нього діяла своя капела. Дочка Гонзага, молода Іполіта була добре освічена й музична. Ласо повинен був керувати її музичними заняттями, що він і робив з успіхом доти, поки його учениця не вийшла заміж. З Палермо Гонзага з родиною й двором перебрався незабаром у Мілан, де одержав нову посаду. У Мілане Ласо мав можливість спілкуватися з капельмейстером собору, нідерландцем Херманом, а також вивчати в соборному архіві численні рукописи італійських, нідерландських і іспанських композиторів. Твори Леонардо і його учнів, а ще більше живопис Тиціана зачарували його уяву.Супроводжуючи Гонзага в багатьох поїздках, Ласо побував, крім італійських міст, і у Франції, у Парижі. Коли Іполіта в 1548 році покинула будинок свого батька. Ласо звільнився від служби в Гонзага, й деякий час перебував у Неаполі, де служив у будинку поета й аматора мистецтв Д. Б. д'адза делла Терца. Знавець літератури, член неаполітанської "академії Le'Serenі", спілкувався з багатьма італійськими поетами, делла Терца сприяв літературній освіті Ласо, прищепив йому смак до поезії. Через деякий час Ласо з'явився в Римі, куди його запросив флорентійський архієпископ А. АльтовітІ. З 1553 року Ласо став капельмейстером Латеранского собору. У Римі він проробив недовго, але проте міг ознайомитися з першими виданнями мес Палестріни (який перебував там же) і довідатися про шукання Вічентіно в області хроматизму. Зрозуміло, у Римі значно поповнилися враження Ласо від найбільших творів образотворчого мистецтва епохи Ренесансу, від створінь Рафаеля, Леонардо, Мікеланджело.
З Риму, Ласо поспішив на батьківщину, обізнаний про важку хворобу батьків. У МонсІ він не застав їх у живих, але не повернувся відразу в Італію: з початку 1555 року по осінь 1556-го він перебував в Антверпені. Невідомо, чи служив він там де-небудь. Йому було всього двадцять із невеликим років. Після багатьох вражень юності, які перемінялися з дивною швидкістю, Ласо, імовірно, мав можливість тепер спокійно зібратися з думками, обміркувати подальші плани, узятися за творіння музики... Відомий нотовидавець Тільман Сузато випустив в 1555 році перший збірник творів Ласо, що вклав 5 мотетів, 7 мадригалів, 6 вілланел і 6 chansons.
З 1556 року життя Ласо виявилася пов'язане з одним великим музичним центром: баварський герцог Альбрехт V запросив Ласо до свого двору в Мюнхен, де композитор і проробив до кінця днів. Спочатку він був співаком у капелі герцога, потім став її керівником. Мюнхенський двір був багатий і залучав до себе багатьох художників. Ласо користувався в цьому середовищі величезним авторитетом, йому виявлялися почесті як найбільшому музикантові. У Мюнхені широко розгорнулася його творча діяльність. У короткий строк його твори Ласо завоювали європейську популярність. Не пізніше 1565 року Квікельберг писав, що немає потреби перераховувати твори Ласо, тому що вони відомі всюди й видані в Нюрнберзі, Мюнхені, Венеції, Флоренції, Неаполе, Антверпені, Ліоні й Парижі.
Герцогська капела, на чолі якої перебував Ласо, складалася з першокласних музикантів - він сам щонайкраще підбирав їх звідусіль. При дворі постійно виконувалися нові твори багатьох авторів. Так, наприклад, в 1568 році на весільному бенкеті тут були виконані мотети самого Ласо й Купріяна ДЕ Pope, мадригал А. Стріджо для шести голосів і шести тромбонів, "Битва" А. Падуано для чотирнадцяти голосів, восьми віол, восьми флейт, восьми тромбонів, лютні й клавесина й ряд інших творів. Крім того сам Ласо як автор, актор і співак під лютню імпровізував, на придворній сцені цілі комедії (по типі дель арте), повні забавних жартів, дурінь, двозначностей. В одній із цих комедій він з такими невимушеними веселощами грав роль Панталоне, що глядачі "ледве не згорнули щелеп від сміху", як згадував очевидець.
Ставши батьком сімейства (Ласо женився на камеристці герцогині), користуючись світовою популярністю, Ласо не втратив щиросердечної молодості. Його листи до спадкоємця герцога вражають бурхливими, невичерпними веселощами: жарт сиплеться за жартом, самі собою складаються рими й каламбури, зухвалі баляси не щадять ні герцога, ні його дружини, ні самого Ласо, французькі, італійські, німецькі, латинські обороти так і миготять, змішуючись у цьому потоці гострот. В одному з листів він намагається намалювати картину раю, яким він представляється "великому грішникові, композиторові, що у поті чола, щосили грає стрибуна й жартівника"... Цей характерний стиль листів Ласо до відомого ступеня відроджений Роменом Роланом у своєрідній манері вираження майстра із Кламсі - Кола Брюньона. Життєвою силою, світлом і динамікою перейняті твори Ласо, що виникли в Мюнхені спочатку й різноманітні враження, що характеризували композитора, накопичені їм за багато попередніх років почасти в Італії, почасти при знайомстві із французьким мистецтвом, а також під впливом нідерландської школи й нових для нього явищ німецького художнього життя.
Однак згодом обстановка, що оточує Ласо в Мюнхені, помітно змінюється. Дух Ренесансу, спочатку настільки сильно відчутний у художнім житті цього культурного центра, слабшає й відступає перед натиском контрреформації. До середини 1560- х років вся політика баварського герцога, що відрізнявся релігійною терпимістю, підкоряється іншим цілям: поступово Мюнхен стає крайнім до півночі форпостом католицької реакції. Єзуїти тут затверджують свій вплив, італійське й іспанське духівництво витісняє світських музикантів з капели герцога, а колишні веселі свята поступаються місцем виконанням духовної музики. Орландо Ласо відчуває на собі ці зміни, навіть цей перелом у світосприйманні навколишніх його сучасників. Сам він пише більше духовної музики. В 1574 році присвячує п'ять своїх мес Папі Григорію XІІІ, що потім дає особисту аудієнцію композиторові й дарує йому звання "лицаря Золотої шпори". Через кілька років Ласо робить паломництво в Лорето. Змінюється загальний тонус і тематика навіть його світських творів; у них проступають образи скорботи, мотиви тлінності всього земного, покаянні настрою.
І все-таки Ласо не відрікається від життя, не пориває із традиціями Ренесансу. Він і раніше міг цілком щиро писати покаянні псалми, а потім грати зухвалі комедії на придворному святі. І тепер, паломничаючи в Лорето за відпущенням гріхів, не перестає складати мадригали. Правда, світські твори займають менше місце в його творчості. Але, як і колись. Ласо скоряє всіх своїм даруванням. Його прославляють і Пьєр Ронсар, і римські кардинали, і католицьке духівництво Мюнхена. Нижньої Австрії, Швабії, і протестанти. Його називають "божественим Орландо". А Ласо - хоча він виражає бажання підкоритися тридентскому собору як автор церковних творів - вирішується все-таки писати музику на тексти Лютера!
Помер Ласо незабаром після Палестріни: 14 червня 1594 року в Мюнхені. У його епітафії було сказано, що він наповнив своєю музикою цілий світ...