Генрі Персел
Генрі Персел (англ. Henry Purcell, 1659-1695) - видатний англійський композитор ірландського походження, представник стилю бароко. Брат композитора Деніела Персела.
Генрі Персел народився 10 вересня 1659 р. у лондонському Вестминстере, у родині музиканта, що співав на коронації короля Карла ІІ
Генрі Персел (Purcell) народився в Лондоні в 1659 році в музичній родині. Його батько Томас Персел, предки якого перебралися в Англію з Ірландії, був при Стюартах придворним музикантом: співаком капели, лютнярем, добре грав на віолі. Генрі Персел із дитинства був пов'язаний із придворними колами. З'явившись на світло в переддень Реставрації, він ще в раннім дитинстві виявив блискучі музичні здібності. Із шести- або семирічного віку він співав у хорі королівської капели, навчався там вокальному мистецтву, композиції, грав на органі й харпсихорде (різновид англійського клавесину крилевидной форми, на зразок сучасного піаніно). Його вчителями в капелі були відмінні музиканти - капітан Кук, Джон Блоу й знавець французької музики Пелем Хемфрі. Перселлу було двадцять років, коли його блискуча гра проклала йому шлях до широкого визнання. В 1679 році він став органістом Вестмінстерського абатства, а в першій половині 1680- х років і придворна капела, де він ще недавно співав скромним хлопчиком, запросила його на цей пост. Визнання його як віртуоза зростало. Плебейські шари столиці - музиканти й ремісники, поети й ресторатори, актори й торговці - становили одне коло його знайомств і замовників. Іншим був королівський двір з його аристократичної й чиновной периферією. Все життя Персела, роздвоюючись, проходила між цими полюсами, але саме до першого він тяжів незмінно.
В 1680- х роках, наприкінці Реставрації, наступив стрімкий і блискучий розквіт його композиторського генія. Він писав з якоюсь пропасною поспішністю, звертаючись до найрізноманітніших жанрів, часом далеким і навіть протилежним один одному. Його побутові одноголосі й поліфонічні пісні народжувалися на гулянках, у тавернах і кэтч-клубах, за дружньою гулянкою, в обстановці сердечності, вільнодумства, а інколи й розгулу. Персел був завсідником у цьому середовищі; відомо, що одна з лондонських таверн була прикрашена його портретом. Деякі пісні тих років не залишають сумнівів в тім, що патріархальний консерватизм, властивий колись Томасові Перселу, не був успадкований його сином. Але поруч із цими пісенними створіннями - демократичними, пустотливими, сатиричними - виникали патріотичні кантати, оди й привітальні пісні, написані нерідко для королівської родини й знатних вельмож до їхніх ювілейних дат і свят.
Кількість створених їм пісень величезно. Разом з тими, які написані для театру, вони обчислюється сотнями. Персел - один з найбільших композиторів-піснярів. Деякі його пісенні мелодії ще за життя придбали чи не всеанглійську популярність.
Особливо варто виділити у Персела пісні- сатири, пісні-епіграми - гострі, дотепні, глузливі. В одних осміюються пуританські ханжі, ділки того часу; в інших іронія виливається на «світські» кола з їхніми пороками. Іноді предметом скептичних суджень, покладених на музику, стає парламент (кэтч "Зібралася рада Всеанглійська"). А в дуеті "Сарана й муха" - навіть сам король Іаков ІІ. Втім, є в Персела й офіційно вірнопіддані заздоровні опуси, яких і не могло не бути в той час при його службовому становищі. Чимало в спадщині Персела пісень, написаних під враженням бачених їм картин життя й побуту простого люду, його прикростей і радостей. Композитор досягає великої сили й життєвої правди, малюючи без прикрас портрети бездомних бідняків своєї батьківщини.
Писав Персел і пісні героїчним, наповненим високим пафосом своєї епохи, що вирують великими страстями. Тут особливо яскраво виявилася мужня сторона його натури. Натхненно звучить його майже романтична "Пісня в'язня". Цю горду, вільну пісню XVІІ сторіччя не можна слухати без хвилювання.
Натхненні його духовні композиції - псалми, гімни, мотети, антеми, церковні інтерлюдії для органа. Серед духовних творів Персела виділяються його численні антеми - величні гімни на тексти псалмів. Перселл сміло вніс світський концертний початок, уміло використавши при цьому те поверхневе, але гаряче захоплення світською музикою, яке стало свого роду модною пошестю в багатих класах Англії при Карлі ІІ. Антеми Персела перетворювали у великі композиції концертного плану, а іноді і яскраво вираженого цивільного характеру. Світська тенденція жанру була в Англії явищем небувалим для духівництва, і після 1688 року Персел натрапив на особливо різке неприйняття пуританських кіл.
Духовні твори Персела чергувалися з безліччю чисто світських - сюїт і варіацій для клавесину, фантазій для струнного ансамблю, тріо-сонат. У створенні останніх Персел був піонером на Британських островах.
Його обтяжувало й обурювало панування всюди "у верхах" егоїстичного відношення до музики як до приємної забави. В 1683 році в передмові до тріо-сонат він писав, віддаючи належне італійським майстрам: "...Серйозність, значущість, пов'язані із цією музикою, прийдуть до визнання й пошани в наших співвітчизників. Пора їм почати тяготитися легковажністю, легкодумством, які властиві нашим сусідам (під "сусідами" тут розуміється Франція)". Очевидно, що неймовірна творча напруга, у сполученні з тяжкими придворними обов'язками й надмірно неуважним способом життя, уже тоді підточувало сили композитора.
Парламентський переворот 1688 року - скинення Іакова ІІ й воцаріння Вільгельма Оранского - порівняно небагато змінив тоді в музичному житті й долі музикантів. Влада "споживачів із землевласників і капіталістів" установила режим безтурботний й марнотратний, але марнолюбне меценатство Реставрації змінилося глибокою байдужістю до музики. Сумні наслідки цього спершу прискорили занепад, що почався, від органного й клавесинового мистецтва, а потім торкнувся й театру. Перселл, що покладав надії на заступництво королеви Марії, незабаром переконався в їхній ілюзорності. На той час, опанувавши майже всіма вокальними й інструментальними жанрами, він з величезним ентузіазмом звернувся до музики для театру й створив у цій області цінності неминущого значення. Театральна музика по-своєму синтезувала майже всі вокальні й інструментальні жанри Перселла й стала загальновизнаною вершиною його творчості. Він як би об'єднав традицію музичного оформлення публічного театру із драматичними композиторів масок. При цьому досить широко освоєний був досвід заморських майстрів - Люлли, італійців. Однак при житті композитора його утвори залишалися у великій мері незрозумілими й неоціненими.
Так трапилося й з оперою "Дидона й Еней". Перселл створив для Англії першу справжню оперу, і притім геніальну. Вона була написана на лібрето відомого тоді поета Н. Тэта, літературним джерелом для якого послужила "Энеида" - знаменита епічна поема давньоримського класика Вергілія Марона.
Із тридцяти восьми номерів "Дидоны" п'ятнадцять - це хори. Хор - ліричний толмач драми, порадник героїні, а сценічно становить її оточення.
Тут особливо яскраво позначилося вміння композитора сполучити різні жанри й виразні засоби - від найтоншої лірики до соковитої й терпкої народно-побутової мови, від реалістичних картинок повсякденного життя до казкової фантастики шекспірівського театру. Прощальна пісня героїні - пассакалья - одна із самих прекрасних арій, коли або створених в історії музичного мистецтва. Англійці пишаються нею.
Ідея "Дидоны й Енея" високо гуманистична. Героїня драми - сумна жертва гри темних сил руйнування й людиноненависництва. Її образ повний психологічної правди й чарівності; сили ж тьми втілені із шекспірівським динамізмом і розмахом. Весь добуток звучить як світлий гімн людяності.
Однак опера "Дидона й Еней" була поставлена в XVІІ столітті лише один раз - в 1689 році, притім не на театральній сцені, а в пансіонаті для шляхетних дівиць у Челси. Потім відбулося два спектаклі - один на початку й іншій наприкінці XVІІІ століття. Пройшло ще сто років, перш ніж цей кращий утвір найбільшого композитора Англії було витягнуто з архівів і затвердилося на англійської, а потім і на світовій сцені. Через рік після прем'єри "Дидоны й Енея" Перселл зі шляхетною вірою у своє мистецтво й разом з тим з гіркотою писав у передмові до покладеного їм на музику драмі "Диоклециан": "...Музика ще в пелюшках, але це багатообіцяюча дитина. Він ще дасть відчути, чим він в Англії здатний стати, тільки б майстри музики користувалися тут більшим заохоченням".
Він мало складав для придворної сцени, де як і раніше панували репертуар і стиль, що відбивали впливи французького класицизму. Там його театральна музика, що вбрала традиції й прийоми народних балад, не могла розраховувати на міцний успіх. Створюючи десятки музично-драматичних опусів, він звертався до ініціативи приватних осіб і при їхній допомозі влаштувався в невеликому театрі на Дорсет- Гарден, доступному для широкої публіки. Він приймав безпосередню, активну участь у постановках, діяльно співробітничав із драматургами, режисурою, а нерідко й сам брав участь у спектаклях як актор або співака (у нього був чудовий бас). Створення великого, високомистецького оперного театру, що доставляє радість народу й поддерживаели урядом, Перселл уважав справою честі англійських націй. І він з гіркотою бачив, як далекий був цей ідеал від дійсності. Звідси глибокий ідейний розлад з тими колами англійського суспільства, від яких найбільше залежали його доля й доля музики. Навряд чи можна сумніватися в тім, що цей ідейний конфлікт, більш-менш затаєний, але нерозв'язний, став одним з факторів трагічної передчасної загибелі великого композитора. Він умер від невідомої хвороби 21 листопада 1695 року, у розквіті творчих сил, усього лише тридцяти семи років від роду.
На третій рік після його смерті вийшов у світло збірник його пісень "Британський Орфей". Він був незабаром розкуплений, і потім виходив ще декількома виданнями. Його популярність була дуже велика. Розспівуючи ці пісні, англійський народ віддавав належне національному генієві своєї музики.