Твори пластичних мистецтв поділяються на двомірні (площинні): живопис, рисунок, гравюра, декоративне панно (нитяк, колаж, аплікація, батик ) та тримірні (об’ємні): рельєф, паперова пластика, декоративне панно у техніках, де є рельєфні елементи.

         Засобами зображення у площинних творах є крапка, лінія, пляма. В залежності від матеріалу та техніки виконання ці елементи зображення мають свої кольорові, технічні та фактурні характеристики.

         Засоби зображення у рисунку (крапка, лінія, пляма) можуть бути різними за кольором, тоном, конфігурацією. Ці характеристики залежать від матеріалу і техніки виконання роботи.

         Засоби зображення у живопису і декоративному розпису на папері, тканині (крапка, лінія, пляма) представлені у ахроматичній прояві. Основний елемент живопису - пляма може бути обмеженої кольорової гами або колористичною. У гризайлі пляма і лінія однокольорові.

         Крапка, лінія, пляма мають свої характеристики.

Крапки може створювати ефект тональної розтяжки.

Лінія це «рух крапки». Вона має градацію товщини; створює штрихи; буває чітка або розмита; розтушована. Лінія чітка створює «графічне» зображення; лінія розмита - «живописне» зображення.

         Пляма як похідна крапки і лінії може бути рівномірна і нерівномірна з плавною розтяжкою по всій своїй величині. Градація розтяжки може бути тонкою, що створює нюанси у передачі об’ємної форми. Фактура плями може бути різноманітною: гладкою, виразною, створеною різним поєднанням ліній і крапок.

         Твори, що мають рельєфне або об’ємне рішення мають такі засобами створення - частка матеріалу, рельєф або об’ємна лінія, площинна поверхня або об'єм певної конфігурації. Поняття – «створення» відноситься і до творів з ткацтва, колажу, нитяку, аплікації.

         Засоби зображення і створення разом з виражальними прийомами (методами) -  це складові творчого процесу.

Виражальними можливостями пластичних мистецтв є композиційні, пластичні, образні і технічні прийоми.

         Прийоми композиції – це розташування і організація зображення на площині або у просторі. Типи компоновки: фризові композиції, рапортні композиції, замкнуті композиції.

         Фризові композиції – розвиток зображення переважно у двох напрямках: вліво – вправо, або в гору – вниз. Вони найбільш поширені у декоративному мистецтві і рельєфі, але іноді використовуються у живопису, графіці, декоративному розпису.

         Рапортні композиції визначають розвиток зображення у всіх напрямках без застосування точки відліку і без композиційного центру. Основне застосування рапортних композицій – декоративно – прикладне мистецтво.

         Замкнуті композиції найбільш поширені у рисунку, живопису, декоративному розпису. Існує два прийоми таких композицій: центральна та діагональна.

         Центральні композиції будується за законами центральної перспективи, вони симетричні, приблизно симетричні, або побудовані з урахуванням принципу рівноваги форм. Її конструктивною основою вибирається трикутник або коло. Класичний композиційний трикутник виконує одночасно дві конструктивні функції – виділяє головне у роботі і об’єднує всі елементи зображення у єдине ціле.

         У декоративному розпису (на тканині, папері) центральні композиції можуть бути побудовані без урахування центральної перспективи і розраховані на площинне зображення (одну – дві або три площини).

         Діагональна композиція розрахована на відображення певного руху. В ній частіше всього вкладається певна символіка. Напрям наближений до діагоналі знизу догори і вправо сприяє передачі поступальної експресії; рух по діагоналі вниз і вправо – передачі занепаду, падіння. Обидва ці напрямки якоюсь мірою співвідносяться з рухом сонця – його сходом – заходом.

Діагональні композиції часто використовуються у декоративних розписах на витягнутих горизонтальних форматах, щоб візуально розбити довгі паралельні лінії контурів формату.

У графічних і живописних портретах діагональні композиції допомагають передати внутрішній рух моделі, надають динамічність позі моделі.

У просторовій композиції існує розчленування на плани. Для побудови композиції визначається лінія горизонту, яка сама по собі, як елемент композиції може спрямовувати на визначення задуму твору. Так, низький горизонт є одним із засобів досягнення монументальності образного рішення, значущості зображення. «Нормальний» горизонт, що відповідає рівню людини що стоїть, допомагає відобразити будь який задум без перебільшення. «Високий» горизонт або дуже високий (з пташиного польоту) допомагає розкрити панорамне рішення теми, загальне, або навіть фрагментарне зображення.

         Предметом зображення у портреті є – модель; у пейзажі – мотив природи; у натюрморті – предмети; у багатофігурній композиції – сюжет.

         За принципом використання зображення людських фігур визначаються одно фігурні, дво фігурні, три фігурні, багатофігурні композиції. Фігура може бути розташована: фронтально, у профіль, в три – четвертному розвороті. У портреті фігуру можуть доповнювати аксесуари або оточувати елементи інтер’єру (портрет у інтер’єрі). Дво фігурні композиції застосовуються з метою передачі діалогу між персонажами (прямого або прихованого).

         Основний закон композиції – закон цілісності, який передбачає стилістичну і образну узгодженість всіх елементів композиції відповідно до теми твору та ідейного задуму автора. У просторовому рішенні (паперовій пластиці, рельєфі та декоративних техніках з застосуванням об’єму) слід ураховувати архітектонічні співвідношення частин до цілого.

         Закон контрасту має різні виражальні прийоми. Так, вертикаль обов’язково передбачає горизонталь, і навпаки. Будь яка фігура на площині вимагає фону. Існують контрасти глибини і площини; світлого і темного; хроматичного і ахроматичного; статики і динаміки.

         Закон ритму і рівноваги визначається чергуванням різних компонентів композиції: світла і тіні; плями і лінії; форми і фону і тому подібних компонентів.

         Образним прийомом твору є відображення емоційно – психологічного стану героїв, яке автор використовує для втілення творчого задуму у портреті або сюжетній композиції. Прийоми передачі емоційно – психологічного стану образів оснований на типізації, загостренні і перебільшенні ; гротеску, ідеалізації, символізації, фантазійності.

У натюрморті образ розкривається за допомогою підбору предметів, постановки натюрморту, вибору точки зору які допомагають розкрити тему та ідейний задум автора.

         Пластичні виражальні прийоми визначаються стилістикою, яка проявляється в конкретних пластичних властивостях матеріалу. У живопису, рисунку, декоративному розпису, аплікації, колажі пластичні прийоми – це площинне або просторове зображення чи їх поєднання. Метод узагальнення і стилізації перетворює образ у знак – символ, тобто може відображати його з будь яким ступенем реальності чи зображальної умовності щодо реальної дійсності.

         Пластичні прийоми у рельєфі, паперовій пластиці чи скульптурі – це різні стилістичні варіації форми у відношенні до реалістичних прообразів; знакові або асоціативні рішення теми.

         Технічні прийоми залежать від обраної техніки і матеріалу та володіння ними автором роботи.

         Одним з процесів виконання творчої роботи є трансформація. У пластичних мистецтвах це широко аспектне поняття. Воно означає перетворення, перехід від однієї зображальної якості або стану в інший. Це процес, згідно з яким відбувається стилістична і образна зміна зображення.

         У рисунку, живопису, батику та інших площинних творах форма змінюється у зображенні на площині за принципом переходу від об’ємно – просторової до площинної і від первинного реалістичного її відображення у вигляді образу до знака – символу. При цьому використовуються різноманітні технічні засоби і прийоми. Етапи трансформації: відтворення, узагальнення, стилізація, символізація.

         Складовою трансформації є – інтерпретація. Розуміння цього поняття полягає у двох напрямках. По – перше, у авторському образно – пластичному рішенні твору з урахуванням соціального розвитку мистецтва, художнього смаку, напрямів і художніх стилів. По – друге – можливості відображення натурного матеріалу, сюжету за законами об’ємно – просторової зображальності. Такі інтерпретації можливі при застосуванні різноманітних зображальних засобів і виражальних прийомів. Саме варіантне і комплексне застосування композиційних, пластичних, образних та технічних прийомів надають змогу різноманітно відобразити реальну дійсність, а також розвити уяву автора – виконавця. В цьому розкриваються можливості різноманітних інтерпретацій на основі одного і того ж натурного матеріалу, теми або сюжету.

                   Методи творчих процесів:

         Зображальний метод – особливості принципу створення художнього твору з використанням перспективи.

         Метод об’ємно – просторового зображення визначає специфіку візуального відтворення дійсності.

         Метод стилістичного відображення реальності характеризується переробкою відображуваної форми за законами зображальної трансформації.

         Метод асоціативного відображення реальної дійсності визначається сприйняттям натури як формальних об’ємів і поверхонь, які передаються у вигляді абстрактних елементів, плям різної форми і конфігурації та мають певні тонально – кольорові відносини.

         Метод технічний – визначає суть і особливості процесу матеріалізації твору як наслідок використання зображальних засобів і виражальних прийомів.

         Метод жанру – визначається як метод пейзажного жанру; метод портретного жанру; метод натюрморту і т. п.

         Метод аналітичного зображення натури заснований на аналізі форми в рисунку, живопису, скульптурі, декоративному розпису, паперовій пластиці і т. п.