Вольфганг Амадей Моцарт
(1756 - 1791)
Вольфганг Амадей Моцарт народився 27 січня 1756 року в Зальцбурзі, колишній столиці Зальцбургського архиєпископства, тепер це місто перебуває на території Австрії. На другий день після народження він був охрещений в Соборі святого Руперта. Запис у книзі хрещень дає його ім'я на латині як Johannes Chrysostomus Wolfgangus Theophilus (Gottlieb) Mozart. У цих іменах перші два слова— ім'я святого Іоанна Златоуста, що не використовується в повсякденному житті, а четверте при житті Моцарта варіювалося: лат.Amadeus, нім. Gottlieb, італ. Amadeo. Сам Моцарт волів, щоб його називали Вольфганг.
Музичні здібності Моцарта виявилися в дуже ранньому віці, коли йому було біля трьох років. Його батько Леопольд був одним із провідних європейських музичних педагогів. Його книга «Versuch einer gr?ndlichen Violinschule» (Есе про основи гри на скрипці) була опублікована в 1756 году — у рік народження Моцарта, витримала багато видань і була переведена на безліч мов, у тому числі й на російську. Батько навчив Вольфганга основам гри на клавесині, скрипці і органі.
У Лондоні малолітній Моцарт був предметом наукових досліджень, а в Голландії, де під час постів не дозволялось грати музику, для Моцарта було зроблене виключення, тому що в його надзвичайному даруванні духівництво вбачало перст Божий.
В 1762 году батько Моцарта почав із сином і дочкою Анной, також чудовою виконавицею на клавесині, артистичну подорож у Мюнхен і Відень, а потім ще в багато інших міст Німеччини, Париж, Лондон, Голандію, Швейцарію. Усюди Моцарт збуджував подив і захват, виходячи переможцем із складних випробувань, які йому пропонувалися як музикантами-професіоналами, так і дилетантами. В 1763 году видані в Парижу перші сонати Моцарта для клавесина й скрипки. З 1766 по 1769 роки, живучи в Зальцбурзі та Відені, Моцарт вивчав творчість Генделя, Страделли, Кариссими, Дуранте і інших великих майстрів. По повелінню імператора Йосифа II Моцарт написав за кілька тижнів оперу «La Finta semplice» (Удавана простушка), але члени італійської трупи, у руки яких потрапило цей твір 12-літнього композитора, не побажали виконувати музику хлопчика, і їхнї інтриги були настільки сильні, що його батько не зважився наполягати на виконанні опери.
1770—1774 роки Моцарт провів в Італії. В 1771 роцы у Мілані, знову ж при протидії театральних імпресаріо, все-таки була поставлена опера Моцарта «Mitridate, Re di Ponto» (Мітрідат, царь Понтійскій),яка була прийнята публікою з великим ентузіазмом. З таким же успіхом була дана й друга його опера, «Lucio Sulla» (Луцій Сулла)(1772 рік).Для Зальцбурга Моцарт написав «Il sogno di Scipione» (Сон Сципіона, із приводу обрання нового архієпископа, 1772 год), для Мюнхена— оперу «La bella finta Giardiniera», 2 меси, офферторій (1774 рік). Коли йому минуло 17років, серед його творів налічувалися вже 4опери, кілька духовних віршів, 13симфоній, 24сонати, не говорячи про масу більш дрібних композицій.
В 1775—1780 годах, незважаючи на турботи про матеріальне забезпечення, марну поїздку в Мюнхен, Мангейм і Париж, втрату матери, Моцарт написав, серед іншого, 6клавірних сонат, концерт для флейти й арфи, велику симфонію № 31 D-dur, прозвану Паризькою, кілька духовних хорів, 12 балетних номерів.
В 1779 году Моцарт одержав місце придворного органіста в Зальцбурзі. 26 січня 1781 року в Мюнхені з величезним успіхом була поставлена опера «Ідоменей». З «Ідоменея» починається реформа лірико-драматичного мистецтва. У цій опері ще лишаються сліди староіталійскої opera seria (велика кількість колоратурних арій, партія Ідоманти, написана для кастрата), але в речитативах і особливо в хорах відчувається нове віяння. Великий крок вперед відбувається й в інструментуванні. Під час перебування в Мюнхені Моцарт написав для мюнхенської капели офферторій «Misericordias Domini» — один із кращих зразків церковної музики кінця XVIII сторіччя. З кожною новою оперою творча сила й новизна прийомів Моцарта проявлялися усе яскравіше і яскравіше. Опера «Викрадення із Сералю» («Die Entf?hrung aus dem Serail»), написана за дорученням імператора Йосифа II в 1782 году, була прийнята з ентузіазмом і незабаром одержала велике поширення у Німеччині, де її стали вважати першою національною німецькою оперою. Вона була написана під час романтичних відносин Моцарта з Констанцою Вебер, що згодом стала його дружиною.
Незважаючи на успіх Моцарта, його матеріальне становище було не блискучим. Залишивши місце органіста в Зальцбурзі й користуючись вбогими щедротами віденського двору, Моцарт для забезпечення своєї родини повинен був давати уроки, складати контрданси, вальси й навіть п'єсу для стінного годинника з музикою, грати на вечорах віденської аристократії (звідси його численні концерти для фортепіано). Опери «L'oca del Cairo» (1783 год)і «Lo sposo deluso» (1784 год)залишилися незакінченими.
В 1783—1785 годах створені 6 знаменитих струнних квартетів, які Моцарт присвятив Йозефу Гайдну, майстрові цього жанру і які той прийняв з найбільшою повагою. До цього ж часу відноситься його ораторія «Davide penitente» (Розкаюваний Давид).
З 1786 року починається надзвичайно плідна й безустанна діяльність Моцарта, що була головною причиною розладу його здоров'я. Прикладом неймовірної швидкості творіння може служити опера «Одруження Фігаро», написана в 1786 году в 6 тижнів і проте вражаюча майстерністю форми, досконалістю музичної характеристики, невичерпним натхненням. У Відні «Одруження Фігаро» пройшло майже непоміченим, але у Празі вона викликала надзвичайний захват. Не встиг співавтор Моцарта Лоренцо да Понте закінчити лібрето «Одруження Фігаро», як йому довелося на вимогу композитора поспішати з лібрето « Дон-Жуана», якого Моцарт писав для Праги. Це великий твір, що не має аналогів у музичному мистецтві, побачив світло в 1787 році у Празі і мав ще більший успіх, ніж «Одруження Фігаро».
Набагато менший успіх випав на долю цієї опери у Відні, взагалі ставлення до Моцарта в цьому місті було прохолодніше, аніж в інших центрах музичної культури. Звання придворного композитора, що приносило 800 флоринов (1787 рік), було досить скромною нагородою за творчість Моцарта. Все-таки він був прив'язаний до Відня, і коли в 1789 році, відвідавши Берлін, одержав запрошення стати на чолі придворної капели Фрідріха-Вільгельма II, з доходом в 3 тисячі талерів, все ж не зважився залишити Відень. Після « Дон-Жуана» Моцарт пише 3 найбільш відомі симфонії: № 39 мі-бемоль мажор (KV 543), № 40 соль мінор (KV 550) і № 41 до мажор (KV 551), написані протягом півтора місяця в 1788 році; з них особливо знаменита остання, що має назву «Юпітер». В 1789 році Моцарт присвятив прусскому королеві струнний квартет з сольною партією віолончелі, ре мажор).
Після смерті імператора Йосифа II (1790 рік) матеріальне становище Моцарта виявилося настільки безвихідним, що він мусив виїхати з Відня від переслідувань кредиторів з концертами щоб хоч трохи поправити свої справи. Останніми операми Моцарта були «Cosi fan tutte» (1790 рік), прекрасна музика якій шкодить слабке лібрето, «Милосердя Тита» (1791 рік), що містить у собі дивовижні сторінки, незважаючи на те, що була написана за 18 днів, для коронації імператора Леопольда II, і нарешті, «Чарівна флейта» (1791 год), яка мала колосальний успіх, що надзвичайно швидко поширився. Ця опера, у старих виданнях скромно названа оперетою, разом з «Викраденням із Сералю» послужила підставою самостійного розвитку національної німецької опери. У великій і різноманітній діяльності Моцарта опера займає саме видне місце.
Містик по натурі, Моцарт багато працював для церкви, але великих зразків у цій області він залишив небагато: крім «Misericordias Domini» — «Ave verum corpus» (KV 618), (1791 год)і велично-сумний Реквием (KV 626), над яким Моцарт невпинно, з особливою любов'ю, працював в останні дні життя. Цікава історія написання «Реквієму». Незадовго до смерті Моцарта відвідав якийсь таємничий незнайомець у чорній масці й замовив йому «Реквієм» (жалобну заупокійну месу). Як установили біографи композитора, це був граф Ф. Вальдегг-Штуппах, що вирішив видати куплений твір за власний. Моцарт поринув у роботу, але недобрі передчуття не покинули його. Таємничий незнайомець у чорній масці, «чорна людина» невідступно стоїть перед його очами. Композиторові починає здаватися, що цю заупокійну месу він пише для себе…Роботу над незавершеним «Реквіємом», що й сьогодні приголомшлює слухачів скорботним ліризмом і трагічною виразністю, закінчив його учень М. Ф. Зюсмайер, який раніше приймав участь у створенні опери «Милосердя Тита».
Помер Моцарт 5 грудня 1791 року від хвороби, можливо, викликаною бруньковою інфекцією (хоча дотепер причини смерті викликають сперечання, включаючи версію про отруєння Моцарта масонами або іншим австрійським композитором— Антоніо Сальері). Похований у Відні, на кладовищі Святого Марка у загальній могилі, тому саме місце поховання залишилося невідомим. На згадку про композитора на дев'ятий день після його смерті в Празі при величезному скупченні народу 120 музикантами виконувався «Реквієм» Антоніо Розетті.
Моцарт і масонство
Моцарт, як і його батько Леопольд Моцарт, прийняв масонство в 1784 році, і в багатьох його пізніх творах простежуються масонські ідеї (зокрема, в опері «Чарівна флейта»,KV620).Є навіть версія про отруєння Моцарта масонами, щоправда, ніяких підтверджень цієї версії немає.
Оцінка творчості
У його фортепіанній літературі зауважується суміш геніальних ідей із загальними місцями, найглибших почуттів— з дешевою жартівливістю, мистецтва— з недбалою роботою. Багато дорогоцінного можна знайти в його квартетах і квінтетах, а серед його симфоній (усього їх близько 40) над усе ціниться лірична симфонія № 39 Es-dur, патетична № 40 g-moll і епічна № 41 C-dur «Юпітер», написані в 1788 р.. Моцарт залишив свій слід у всіх жанрах сучасної йому музики; з його ім'ям невідривно пов'язане уявлення про всеосяжного музичного генія.
Видатна риса всіх його творінь— задушевність. У Моцарта, як людини з незначною науковою освітою, коло ідей було не настільки велике, як у Бетховена, але по виразності музику Моцарта вірно назвали в Німеччині «музикою душі»: у ній відбилася вся прекрасна, любляча, щира натура Моцарта. Від почуття витонченого Моцарт ніколи не відступав, залишаючись вірним погляду, висловленому їм у листі до батька: «Пристрасті не повинні бути показані так сильно, щоб наступала відраза; музика, навіть при найжахливіших ситуаціях, ніколи не повинна ображати слуху, але зобов'язана йому доставляти насолоду».
У змісті вивчення кращих зразків музичної літератури, головними вчителями Моцарта були в області духовної музики— Гендель (твори И. С. Баха у часи Моцарта були майже невідомі), в області опери— Глюк, в інструментальній музиці— Гайдн. Про Моцарта як про виконавця на клавесині сучасники його говорили в наступних висловах: «Легкість неймовірна, особливо лівої руки, найтонша ніжність, виразність витончена, почуття, що торкало серце до глибини— такі були якості виконання Моцарта. Разом з багатством ідей і пишнотою його творів, вони приводили в захват слухачів і робили його першим клавесиністом свого століття». Настільки ж чудово Моцарт грав і на фортепіано (цей інструмент був винайдений у роки його юності).
Тематичний каталог творів Моцарта, із примітками, складений Кйохелем («Chronologisch-thematisches Verzeichniss s?mmtlicher Tonwerke W. A. Mozart?s», Лейпциг, 1862), представляє збірку в 550 сторінок. По підрахунку Кехеля, Моцарт написав 68 духовних творів (меси, офферторії, гімни та ін.), 23 твори для театру, 22 сонати для клавесіна, 45 сонат і варіацій для скрипки й клавесіна, 32 струнних квартета, 49 симфоній, 55 концертів та ін., у цілому 626 твори.
Біографія: <>Вольфганг Амадей Моцарт.pdf<>