МІНІСТЕРСТВО НАУКИ І ОСВІТИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ХЕРСОНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ ФІЛОЛОГІЇ ТА ЖУРНАЛІСТИКИ

ЗАТВЕРДЖУЮ

Н.Тюхтенко

Проректор з навчальної і науково-методичної роботи, професор

ПРОГРАМА КОМПЛЕКСНОГО ДЕРЖАВНОГО ЕКЗАМЕНУ

(МОДУЛЬ «ТЕОРІЯ ТА ІСТОРІЯ СОЦІАЛЬНИХ КОМУНІКАЦІЙ»)

Освітньо-кваліфікаційний рівень              спеціаліст

Схвалено науково-методичною радою

факультету філології та журналістики

протокол № 6 від 20.12.2012 р.

2012 – 2013 н. р.

                                         Пояснювальна записка

Програма комплексного державного екзмаену повинна виявити рівень методологічної, теоретичної та професійної підготовки студентів, знання теорії та закономірностей розвитку комунікаційної системи суспільства, історії соціально-комунікаційних інститутів суспільства, етапів становлення соціально-комунікаційних структур, форм та процесів, історії важливих наукових відкриттів щодо знакових систем, інструментів, способів документалізації інформації.

Студент повинен розуміти розвиток соціально-комунікаційної культури суспільства, становлення та розвиток основних напрямів діяльності документально-інформаційних структур (бібліотек, бібліографічних служб, центрів науково-технічної інформації тощо), методологічні, методичні та організаційні засади функціонування документально-інформаційних структур у системі соціальних комунікацій, закономірності розвитку засобів трансляції концептуальної, фактологічної та методографічної інформації як складових соціальної комунікації, стратегію розвитку соціальних комунікацій, концепції трансформації комунікаційних систем, комунікаційні канали, комунікаційні відносини та інформаційну культуру суспільства, концепції соціальної інформації та знань у сучасній науці, інформаційну технологізацію суспільства, теорію, історію та методологію наукових дисциплін соціально-комунікаційного циклу, професіологічні аспекти підготовки кадрів для сфери соціальних комунікацій, інформаційно-когнітивну динаміку суспільства.

РОЗДІЛ І. ІСТОРІЯ СОЦІАЛЬНИХ КОМУНІКАЦІЙ

Історія соціальних комунікацій та соціально-комунікаційних інститутів суспільства.

Поняття про комунікацію, соціальну комунікацію, масову комунікацію;

поняття про соціальні інститути, соціально-комунікаційні форми організації людської діяльності, форми комунікації в історичні періоди розвитку людського суспільства.

Історичні умови, соціокультурні фактори еволюції соціальних комунікацій.

Виникнення каналів розповсюдження соціальної інформації. Комунікаційні канали як матеріальна складова системи соціальних комунікацій. Їх характеристика як засобу (лінії зв'язку) для передачі і сприйняття повідомлення в будь-якому вигляді (знаки, мова, коди, звуки, візуальні зразки) за допомогою матеріальних носіїв, технічних пристроїв.

Закономірності розвитку соціальних комунікацій. Становлення системи

документальної комунікації: архіви, бібліотеки, музеї, бібліографічні служби, видавництва, книжкова торгівля, референтські служби, центри документації. Виникнення технічних каналів. Книгодрук. Фотографія. Звукозапис, телефон, телеграф, радіо, фототелеграф, телебачення, відео, комп'ютерний зв'язок, електронна пошта. Виникнення електронної комунікації.

Соціокультурні фактори еволюції соціальних комунікацій. Рушійні сили розвитку соціальних комунікацій. Поняття про інформаційно-комунікаційні революції в суспільстві. Етапи становлення соціальних комунікацій, виникнення мови, писемності, книгодрукування, електричні засоби — телефон, телеграф, персо-нальний комп'ютер, електронні комунікаційні мережі, інтелектуальні інформаційні технології.

Електронна комунікація в глобальному суспільстві. Становлення глобального інформаційного середовища. Розвиток телекомунікаційної сфери: телебачення, Інтернет, мобільний зв'язок як основа прогресу інформатизації суспільства й основа еволюції соціальних комунікацій.

РОЗДІЛ ІІ. ТЕОРІЯ СОЦІАЛЬНИХ КОМУНІКАЦІЙ

Теорія та закономірності розвитку комунікаційної системи суспільства.

Загальне поняття соціальної комунікації як сукупності процесів і структур обігу інформації та знань у суспільстві, що забезпечують його існування й розвиток.

Соціальна комунікація як засіб організації діяльності на основі цілеспрямованої передачі та обміну інформацією і знаннями. Соціальна комунікація як умова і характеристика існування соціуму. Соціальні функції комунікації. Матеріальна й ідеальна (духовна) складові комунікації. Моделі комунікації.

Принципи та функції комунікації. Комунікаційні технології. Глобалізаційні процеси в соціальній комунікації. Закономірності розвитку соціальної комунікації в сучасних умовах.

Теорія, історія та методологія наукових дисциплін соціально-комунікаційного циклу.

Парадигматика наукових досліджень. Визначення поняття «парадигма».

Глобальні світоглядні парадигми та їх критерії. Традиційна парадигматика наукових досліджень (Р. Декарт, І. Ньютон, Ф. Бекон). Сучасна парадигматика наукових досліджень (О. Тофлер, Кун). Міжнаукова інтеграція і створення нових наукових комплексів пізнання соціально-комунікаційних явищ та фактів.

Тенденції формування метатеоретичних основ соціальноко-мунікативного знання. Основні концепції та моделі соціально-комунікативного знання: культурологічна — Ю. Лотман; структурно-функціональна — А. В. Соколов; інформаційна — І. І. Юзвішин, А. Д. Урсул, Ю. А. Шрейдер; масмедійна — Л.Лассуел Маклюен, А. Моль; соціально-детермінічна — Д. Белл, О. Тоффлер, Н.Луман.

Соціологія і масова комунікація: історичні умови та перспективи розвиту інформаційної галузі; соціологічні методи в масовій комунікації.

Структура соціально-комунікативного знання.

Комунікаційні імплікації у філософії: лінгвістичні — Дж. Мур, Дж. Остін, Л.Віттенштейн, Р. Карнан, У. Куайн; герменевтичні — Т. Гадамер, Г. Шпет, Є. Бетті, П. Рікер; епістемологічні — Т. Кун; комунікаційної дії — Ю. Хабермас.

Структурна лінгвістика — Фердінанд де Соссюр; семіотика — Пірс Чарльз, Марріс Чарльз; структурне літературознавство — А. Н. Веселовський, А. А. Потебня, А. Ф. Лосєв; семіотика літератури та мистецтва — Ю. М. Лотман, М. М. Євреїнов. Паралінгвістика.

Соціально-психологічна (біхевіфізідіалоговий дискурс — К. Ясперс, М.

Бахтін, М. Бубер). Символічний інтеракціоналізм (Дж. Г. Мід, Г. Бламер).

Джерела та теорії соціальної комунікації. Формування основних аспектів теорії комунікаційної взаємодії: мовні, соціальні, технічні, психологічні.

Формування системи соціально-комунікаційних наук. Структура соціально-комунікативного знання. Теоретичні та прикладні соціально-комунікативні знання. Внесок соціології масових комунікацій у пізнання явищ та факторів комунікаційного простору суспільства.

Поняття про факт, типологія фактів, механізми фактологічного аналізу.

Поняття про інформаційні потреби, соціальна значимість масової інформації, актуальність, точність та повнота як характеристики фактологічної інформації.

Концепції інформаційної діяльності, інформаційні моделі. Форми концептуальної інформації, закономірності її поширення.

Інформаційно-когнітивна динаміка суспільства в умовах масової

комунікації як основного різновиду соціального спілкування.

Процеси інформаційного обміну. Масова комунікація і процеси соціалізації. Природа формування комунікативних потреб. Процеси масифікації як результат діяльності ЗМК.

Характеристика найважливіших функцій масової комунікації в умовах глобалізації. Динаміка суспільних інтересів, вплив ЗМК на формування актуальної суспільної проблематики.

Поняття мас у науці. Свідомість поведінка і настрої мас у контексті масової комунікації. Комунікаційний уплив на маси. Інформаційно-виробнича модель діяльності в масовій комунікації.

РОЗДІЛ ІІІ. СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ

НАУКИ ПРО СОЦІАЛЬНІ КОМУНІКАЦІЇ

Соціально-комунікаційна система суспільства.

Інституалізація в соціально-комунікаційній сфері. Соціально-комунікаційна культура суспільства. Соціально-комунікаційна діяльність: структура, предмет, організація. Професіоналізація кадрів у системі соціальних комунікацій.

Розвиток журналістикознавства в системі наук про соціальні комунікації.

Журналістика як соціальний інститут. Визначення журналістики.

Журналістика, масова інформація і масова комунікація. Масова аудиторія журналістики. Масовоінформаційні відносини та масовоінформаційні технології. Журналістика і журналістикознавство. Стан і тенденції розвитку українського і світового журналістикознавства.

Актуальні проблеми соціальної комунікації в сучасній Україні.

Проблема кількісного аналізу соціальних комунікацій. Методи якісного

аналізу комунікації. Поняття про моніторинг ЗМК.

Принципи досліджень в сфері соціальних комунікацій. Актуальні проблеми соціальної комунікації та їх дослідження.

Наукові напрямки дослідження соціальних комунікацій, критерії якісних досліджень соціальних комунікацій.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Аналітика, експертиза, прогнозування: Монографія / Макаренко Є. А., Рижков М. М., Ожеван М. А. та ін.— К.: Наша культура і наука, 2003.— 614 с.

2. Афанасьев В. Г. Социальная информация / В. Г. Афанасьев. — М. : Наука, 1994. — 200 с.

3. Ашин Г. К. “Массы” теории // Современная западная социология: словарь.— М.: Политиздат, 1990.

4. Багдикян Б. Монополия средств информации. —М., 1987.

5. Багерстам Э. Свобода прессы в демократическом обществе: Настольная книга по этике прессы. —Тарту, 1992.

6. Бакиров, В. С. Ценностное сознание и активизация человеческого фактора / В. С. Бакиров. — Х. : Выща шк., 1988. — 147 с.

7. Бахтин М.М. Эстетика словесного творчества. — М., 1979. — 241 с.

8. Бебик В.М. Інформаційно-комунікаційний менеджмент: психологія, технології і техніка паблік рилейшнз. – К.: МАУП, 2005. – 440 с.

9. Бебик В., Бортніков В., Дегтерьова Л., Кудряченко А. Держава і громадянське суспільство: партнерські комунікації в глобальному світі (за заг. ред. В.Бебика). – К.: Ін-т громадян. суп-ва, 2006. – 246 с.

10. Бевзенко, Л. Д. Социальная самоорганизация. Синергетическая парадигма: возможности социальных интерпретаций / Л. Д. Бевзенко.— К. : Ин-т социологии НАН Украины, 2002. — 437 с.

11. Березин В. М. Массовая коммуникация: сущность, каналы действия. – М.: Рип-холдинг, 2003. – 174 с.

12. Брайант Дж., Томпсон С. Основы воздействия СМИ: Пер. с англ. – М.; СПб; К.: Узд. Дом „Вільямс”, 2004. – 426 с.

13. Бырсан Г.Ф. Эффективность информационного процесса взаимодействия массовой информации и аудитори (к теории вопроса): Лекции. – Кишенев: КГУ, 1989. – 62 с.

14. Вороненкова Г.Ф. Путь длиною в пять столетий: от рукописного листка до информационного общества (национальное своеобразие средств массовой информации Германии). —М., 1999.

15. Ворошилов В.В. Теория и практика массовой информации. – Минск, Изд.Михайлова, 2006. – 496 с.

16. Гаркавенко С.С. Маркетинг. Підручник. — Київ: Лібра, 2002. — 705 с.

17. Гриценко О. М. Мас-медіа у відкритому інформаційному суспільстві й гуманістичні цінності / Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка.— К., 2002.— 204 с.

18. Дзялошинский И.М. Технология журналистской деятельности: наедине с действительностью. Методы получения и осмысления социальной информации. —М., 1998.

19. Дридзе Т.М. Текстовая деятельность в структуре социальной коммуникации. М., 1984.

20. Жукова Я., Ширков Ю. Модели массовой коммуникации. Научный отчет. – М.: Гостелерадио СССР, 1989.

21. Зарецкая Е. Н. Риторика: Теория и практика речевой коммуникации.— М.: Дело, 1999.— 480 с.

22. Здоровега В.Й. Теорія і методика журналістської творчості: Підручник. – 2-ге вид., перероб. і допов. – Львів: ПАІС, 2004. – 268 с.

23. Зернецька О. В. Глобальний розвиток систем масової комунікації і міжнародні відносини.— К.: Освіта, 1999.— 351 с.

24. Ильганаева В.А. Гармонизация культурной среды в условиях информатизации общества / В. А. Ильганаева. — Х. : ХГАК, 1999. — 36 с.

25. Іванов В. Ф. Соціологія масової комунікації: Навчальний посібник. – К.: Центр вільної преси, 1999. – 212 с.

26. Ільганаєва В. О. Бібліотечна освіта: нова парадигма розвитку / В. О. Ільганаєва. — К. : Ред. журналу «Бібліотечний вісник», 1996. — С. 48–57.

27. Канетті Еліас. Маса і влада.— К.: Видавничий дім “Альтернативи”, 2001.— 416 с.

28. Каныгин Ю. М. Введение в социальную когнитологию / Ю. М. Каныгин, Ю. И. Яковенко. — К. : Наук. думка, 1992. — 108 с.

29. Каныгин Ю.М. Основы когнитивного обществознания (Информационная

теория социальных систем) / Ю. М. Каныгин. — К. : Укр. акад. информатики,

1993. — 236 с.

30. Коган В. З. Теория информационного взаимодействия. Философско- социологические очерки/ В. З. Коган. — Новосибирск : Изд-во ун-та, 1992. —

319 с.

31. Корнєв М. Н., Фомічова В. М. Психологія масової поведінки / Ін-т післядипломної освіти Київ. нац. ун-ту ім. Тараса Шевченка.— К., 2000.— 124 с.

32. Коробейников B.C. Редакция и аудитория: социологический анализ. —М., 1983.

33. Лалл, Джеймс. Мас-медіа, комунікація, культура. Глобальний підхід.— К.: “Вид-во “К.І.С”, 2002.— 264 с.

34. Масова комунікація: Підручник / А. З. Москаленко, Л. В. Губернський, В. Ф. Іванов, В. А. Вергун. – К.: Либідь, 1997. – 216 с.

35. Москаленко А. З. Теорія журналістики: Підручник. – К.: „Експрес- об’ява”, 1998. – 337 с.

36. Нечай О.Ф. Ракурсы. О телевизионной коммуникации и эстетике. — М., 1988.

37. Ольшанский Д. В. Психология масс.— СПб: Питер, 2001.— 368 с.

38. Партико З. В. Теорія масової інформації: Конспект курсу лекцій. — К., 2004. —200 с.

39. Почепцов Г.Г. Коммуникационные технологи. – М.: Рефл-бук; К.: Ваклер,

2001. – 348 с.

40. Почепцов Г.Г. Теория коммуникации. – М.: Рефл-бук; К.: Ваклер, 2003. – 652 с.

41. Пронин Е.И. Текстовые факторы эффективности журналистского воздействия. – М.: Изд-во МГУ, 1981. – 158 с.

42. Репкова Т. Новое время: как создать профессиональную газету в демократическом обществе.— К.: IREX ПроМедиа/Украина, 2002.— 468 с.

43. Різун В. В., Непийвода Н. Ф., Корнєєв В. С. Лінгвістика впливу: Монографія. – К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2005. – 148 с.

44. Різун В.В. Маси: Тексти лекцій. – К.: Видавничо-поліграфічний центр „Київський університет”, 2003. – 118 с.

45. Різун В.В. Скотнікова Т.В. Методи наукових досліджень у журналістикознавстві: навчальний посібник. – К.: Видавничо-поліграфічний

центр „Київський університет”, 2005. – 104 с.

46. Родионов В.А. Коммуникация как социальное явление. Ростов-на-Дону, 1984.

47. Сбруев В.В.Возникновение и развитие прогрессивной печати в Южной Америке (Аргентина, Уругвай, Чили). —М., 1989.

48. Соколов А. В. Социальные коммуникации : учебно-метод. пособие / А.В.Соколов. — М. : ИПО «Профиздат». — 2001. — 222 с.

49. Соколов А.В. Социальные коммуникации. Ч. ІІ. / А.В. Соколов. — М., 2003. — 356 с.

50. Соколов А. В. Общая теория социальной коммуникации / А.В.Соколов. — СПб. : Изд-во Михайлова, 2002. — 459 с.

51. Социальная практика и журналистский текст / Под ред. Засурского Я.Н., Пронина Е.Н. — М., 1990.

52. Соціальні комунікації: хрестоматія / уклад. В.О. Ільганаєва. — Х. : ХДАК.

— 178 с.

53. Срединский С. Газетно-издательское дело. —М., 1924.

54. Стратегія і тактика комунікацій із громадськістю для організацій третього

сектора: Методичний посібник / За ред. В. Г. Королька. – К.: 2003. – 216 с.

55. Фінклер Ю. Е. Мас-медіа та влада: технологія взаємин.— Л.: Аз-Арт, 2003.— 212 с.

56. Чекмишев О.В. Основи професіональної комунікації. Теорія і практика новинної журналістики: Підручник-практикум.–К.:Видавничо-поліграфічний центр „Київський університет”, 2004. – 130 с.

57. Чічановський А. А. Новина в журналістиці.— К.: Грамота, 2003.— 48 с.

58. Шаповал Ю.Г. Личностные методы повышения эффективности средств массовой информации: Уч. Пособие для студентов. – К.: УМК ВО, 1989. 64 с.

59. Шиллер Г. Манипуляторы сознанием. —М., 1980.

60. Шкляр В. І. Мас-медіа і виклики нового століття.— К.: Грамота, 2003.— 48 с.

61. Юзвішин, І. Й. Інформаціологія або закономірності інформаційних процесів та технологій в мікро- та макросвітах Всесвіту / І. Й. Юзвішин ; пер. з рос. С. І. Зайцева. — 4-е вид., випр. — Луганськ, 1999. — 203 с.

МІНІСТЕРСТВО НАУКИ І ОСВІТИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ХЕРСОНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ ФІЛОЛОГІЇ ТА ЖУРНАЛІСТИКИ

ЗАТВЕРДЖУЮ

Н.Тюхтенко

Проректор з навчальної і науково-методичної роботи, професор

ПРОГРАМА ДЕРЖАВНОГО ЕКЗАМЕНУ

 «ТЕОРІЯ І МЕТОДИКА ЖУРНАЛІСТСЬКОЇ ТВОРЧОСТІ»

Освітньо-кваліфікаційний рівень              бакалавр

Схвалено науково-методичною радою

факультету філології та журналістики

протокол № 6 від 20.12.2012 р.

2012 – 2013 н. р.

Пояснювальна записка

Журналістська діяльність вивчається з різних точок зору як у теоретичному, так і практичному плані. Курс «Теорія і методика журналістської творчості» орієнтований, щоб допомогти студентам засвоїти загальні закономірності журналістики як творчої діяльності у їх практично значимих виявленнях. Тому питання з цього курсу є обов’язковим елементом державного екзамену.

До програми також включено теми з теорії масової комунікації, технічних засобів масової комунікації, історії української журналістики, зарубіжної журналістики.

Державний іспит складається в усній формі. Він вимагає від студента:

• ґрунтовних знань з основних журналістикознавчих курсів (знання теоретичного матеріалу, вміння підкріпити їх прикладами);
• виявлення обізнаності з проблемами розвитку масової комунікації на сучасному етапі, основними  технологіями та методиками  досліджень у галузі журналістики;
• виявлення знань  про види журналістської діяльності і формування інформаційної політики, форми реалізації інформаційної політики, про основи журналістської етики, правовий статус журналіста і правову компетентність журналіста, авторське право у журналістиці, професійні організації журналістів, про основні етапи розвитку української журналістики, роль періодичних видань у політичному і духовному житті нації;
• розуміння особливостей становлення і розвитку журналістики у світі;
• виявлення знань про сучасну жанрову систему ЗМІ, форми наукової комунікації у журналістикознавстві й едитології, актуальні аспекти редагування, про основні принципи інформаційної діяльності, інформаційно-статистичні методи аналізу, методи одержання прогнозної інформації;
• вміння обирати адекватну технологію залежно від визначеної мети, проводити дослідження в галузі журналістики, вести наукові пошуки в галузі журналістикознавства, використовуючи найрізноманітніші методи наукового дослідження: відбирати, систематизувати та інтерпретувати фактичний матеріал;
• вміння самостійно розв’язувати наукові проблеми журналістикознавства на базі світового досвіду, широко використовувати в роботі новітній журналістський інструментарій;
• характеризувати основні етапи розвитку української та світової журналістики; давати об’єктивну оцінку найвагомішим друкованим органам та редакторській і видавничій діяльності найвідоміших українських і світових діячів; характеризувати функції, структуру різних типів видань, робити жанрову диференціацію матеріалу; визначати чинники, що складають ефективність виступів ЗМІ;
• вміння редагувати авторські оригінали та застосовувати різні методи редагування; здійснювати правку-вичитку, правку-скорочення, правку-обробку та правку-переробку; виконувати коректуру журналістських матеріалів.

У підготовці до екзамену випускник повинен вдумливо опрацювати значний за обсягом теоретичний матеріал, користуючись Програмою до державних іспитів. 

Обов’язковою умовою під час відповіді на питання є наявність ілюстрацій із реальної журналістської практики (газетні матеріали, фрагменти радіо-, телепрограм тощо). Поряд із матеріалами досвідчених журналістів варто аналізувати і власний творчий доробок.

Зміст програми

ТЕОРІЯ І МЕТОДИКА ЖУРНАЛІСТЬКОЇ ТВОРЧОСТІ

Творчість. Журналістська творчість

1. Творча сутність людини. Наукові погляди на природу творчості.
2. Індивідуальні характеристики творчої особистості журналіста.
3. Журналістика: творчість чи ремесло.

Професійні обов’язки журналіста

1. Масові інформаційні потоки суспільства.
2. Публіцистика як вид творчості й один із потоків журналістської інформації.
3. Українська публіцистика: від минулого до сучасності.
4. Основні напрями професійної діяльності журналіста.

Ідейно-тематичні особливості журналістського твору

1. Тема журналістського твору. Народження журналістської теми.
2. Факт у журналістському творі. Факт і тема. Місце факту у журналістських творах різних жанрів.
3. Ситуація. Варіанти ситуацій, що знаходяться у журналістиці.
4. Проблема, її різновиди. Типи зв’язку реальних конкретних ситуацій і масштабних проблем.
5. Ідея журналістського твору. Єдність «опорної» і «робочої» ідеї в журналістиці.
6. Варіанти робочої ідеї у сучасній вітчизняній журналістиці.
7. Елементарні виражальні засоби журналістики – «будівельний матеріал» для втілення теми та ідеї в журналістському творі.

Побудова журналістського твору

1. Типи композиційних форм.
2. Композиція як засіб організації журналістського твору, його основні правила.
3. Монтаж як засіб організації журналістського твору, його основні правила.
4. Сюжет, фабула, архітектоніка тексту.
5. Заголовок, його роль у журналістському творі. Типи заголовків.
6. Фактологічний ряд елементарних виражальних засобів. Плинна реальна дійсність як джерело фактів. Функції факту у журналістському тексті.
7. Образний ряд елементарних виражальних засобів. Вимоги до образів.
8. Професійний аналіз журналістського твору: критерії оцінки.

Методика збору інформації

1. Документ як джерело інформації професійного журналіста.
2. Природно-речове середовище як джерело інформації професійного журналіста.
3. Типи  джерел інформування сучасних журналістів.

Методи пізнавальної діяльності

1. Загальна характеристика методів пізнавальної діяльності.
2. Специфіка робота з документами.
3. Бесіда як метод пізнавальної діяльності.
4. Спостереження як метод одержання відомостей у журналістиці.
5. Інтерв’ю як метод збору інформації, види і форми організації.
6. Режисура інтерв’ю, вимоги до запитань, специфіка його проведення.
7. Нетрадиційні методи одержання інформації.

Методи відображення інформації у журналістиці

1. Процес написання журналістського твору.
2. Аргументація в журналістиці.
3. Методи відображення у журналістському творі.
4. Методи відображення фактів.
5. Методи пред’явлення образів.
6. Полеміка в журналістиці.

Жанри журналістських творів

1. Поняття жанру в журналістиці. Жанровоутворювальні фактори в журналістському творі.
2. Специфіка інформаційних жанрів.
3. Замітка, види заміток.
4. Репортаж, специфіка підготовки для різних ЗМІ.
5. Інтерв’ю, специфіка спілкування у ході інтерв’ю.
6. Структурна організація аналітичних жанрів.
7. Кореспонденція, її види.
8. Стаття: жанрова специфіка.
9. Огляд преси, його особливість.
10. Рецензія, її особливості.
11. Особливості побудови художньо-публіцистичних жанрів.
12. Нарис: жанрові особливості.
13. Замальовка, есе: жанрова специфіка.
14. Фейлетон: жанрові особливості.
15. Жанрова специфіка памфлету.

Етична і правова культура журналістської творчості

1. Нормативна етика журналістики.
2. Законодавство України про правові основи журналістської діяльності.
3. «Декларація принципів поведінки журналістів» та «Кодекс професійної етики українського журналіста» як концентрація професійно-етичних основ журналістської діяльності.

ТЕОРІЯ МАСОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ

Предмет і базові аспекти теорії комунікації.

1. Комунікація як предмет вивчення і дослідження.
2.  Генезис масових комунікацій.
3.  Витоки і основні парадигми соціальної комунікації.
4. Розвиток теорії масової комунікації та інформації в ХХІ ст.

Зміст, засоби і мова комунікації.

1. Зміст і засоби мовної комунікації.
2. Семіотика мови: синтактика, семантика, прагматика.

Аудиторія комунікації.

1. Зворотний зв'язок у системі взаємодії комунікатора з масовою аудиторією.
2. Масова комунікація у сферах зв’язків і відносин.
3. Бар’єри комунікації і спотворення інформації.

Забезпечення інформаційного обміну в комунікативних системах.

1. Інформація як основний елемент комунікативних систем.
2. Виробництво і отримання інформації.
3. Роль інформації в управлінській діяльності і функціонування комунікативних систем. Забезпечення інформаційної безпеки систем комунікації.
4. Засоби масової інформації як головна комунікативна мережа.

Різновиди комунікацій.

1. Міжособисті, спеціалізовані і масові комутації.
2. Типи, форми і моделі комунікації.
3. Особливості виникнення і розвиток міжособистісної спеціалізованої і масової комунікації.
4. Функції масової комунікації.
5. Міжособисні комунікації.
6. Спеціалізовані комунікація.
7. Сутність масової комунікації. Функції соціальної комунікації.

Комунікативні процеси.

1. Комунікативний процес: виробництво, мультиплікація, розповсюдження, прийом, розпізнавання, використання інформації.
2. Проходження інформації по елементам комунікативної системи. Забезпечення процесу комунікацій.
3. Спілкування як комунікативний процес.

Комунікатори і комуніканти як суб’єкти комунікації.

1. Цілі комунікатора.
2. Комунікативні ролі. Комунікативна сфера. Комунікативна особистість.
3. Вимоги до якостей комунікатора. Особистість у системі соціальної комунікації.

Основні засади масової комунікації.

1. Види суспільства, циркулювання в ньому масової інформації.
2. Схема процесу масової комунікації.
3. Характеристика учасників процесу масової комунікації.
4. Основні потоки масової інформації.
5. Доставляння повідомлення.
6. Сприймання інформації.
7. Споживання масової інформації.
8. Масова інформація як інструмент впливу.
9. Методи пропаганди і реклами.
10. Культура споживання масової інформації. Участь журналістів в ухваленні управлінських рішень.

Масова комунікація в державі.

1. Інформаційний простір держави.
2. Органи керування інформаційним простором.
3. Інформаційна політика держави. Інформаційна галузь держави. Інформаційна безпека держави, інформаційні війни, види інформаційної зброї, методи інформаційного захисту.

ТЕХНІЧНІ ЗАСОБИ МАСОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ

1. Техніка й організація виробництва у друкованих та електронних ЗМК.
2. Верстка та дизайн друкованого ЗМК. Типи шрифтів і особливості їхнього психологічного сприйняття.
3. Фотографічний образ у друкованому ЗМК.
4. Редакційний технологічний процес підготовки газети.
5. Друкарні та видавництва (специфіка й особливості).
6. Інтернет в організації редакційно-видавничих процесів.
7. Структура радіомовлення в Україні (проводові мовлення, FM – діапазон, середньохвильові станції).
8. Технічні засоби радіостудії. Апаратні: запису, монтажу, “прямого ефіру” (специфіка проводового та FM –мовлення).
9. Структура редакторських спеціалізацій (редакції новин, розважальних програм для дітей та юнацтва, художнього мовлення та ін.).
10. Структура телемовлення.
11. Технічні засоби телебачення (запис, монтаж, студія, ПТС).
12. Робота новинних каналів ТБ і РТ.
13. Особливості роботи на телебаченні - в кадрі і за кадром з урахуванням техніко-технологічної специфікації.
14. Основи телережисери - як уміння донести журналістську думку.
15. Характеристика основ операторської майстерності.
16.  Структура та технічні засоби Інтернет видання.

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЖУРНАЛІСТИКИ

Зародження української журналістики

1. Зародження та методологічні проблеми вивчення української журналістики.

2. Передумови виникнення та національні джерела української журналістики.

3. Початковий етап виникнення журналістики в Україні. Перші періодичні видання.

Харківська журналістика 1810–1820-х років

1. Харківська журналістика 1810–1820-х років. „Харьковский Демокрит” – журнал як фактор просвітительської свідомості.
2. „Украинский вестник”, загальна характеристика, рубрики журналу, його значення.

3. Вихід у світ видань: „Украинский домовод”, „Харьковские известия”, „Украинский журнал”, загальна їх характеристика.

Українська альманахова журналістика 1830-1840-х років

1. Харківська школа романтиків і початки її видавничої діяльності.

2. Загальна характеристика альманаху „Утренняя звезда”.

3. „Русалка Дністровая”, характеристика альманаху.

3. Альманах Є.Гребінки „Ластівка”.

4. Харківські альманахи О.Корсуна „Сніп” та І.Білецького „Молодик”.

5. Альманах „Киевлянин” М.Максимовича.

6. „Южный руський сборник” А.Метлинського.

Українська журналістика в Росії в добу „Великих реформ”

1. Альманахи П.Куліша «Хата», «Записки о Южной Руси».

2. Загальна характеристика журналу «Основа». Розділи журналу, основні матеріали.

Москвофільська журналістика

1. Москвофільська журналістика, її типологія.

2. І.Франко як дослідник москвофільської журналістики.

3. Газета „Зоря Галицька”, її функції, розділи та особливості подачі матеріалів.

4. Характеристика газети „Слово»: наукові та літературні матеріали, їх автори.

Народовська журналістика

1. „Вечерниці” – перший журнал, що за маніфестував появу народовців.

2. „Мета” як літературно-політичний часопис та політичне видання.

3. „Нива” та „Русалка”  як літературні газети.

4. Журнал „Правда”, його автори та програма.

5. Журнал „Зоря”, робота І.Франка  у журналі.

6. Газети „Батьківщина” і „Діло”, їх характеристика, основні матеріали.

7. Газета „Буковина”, її загальна характеристика.

Радикальна журналістика

1. Народження радикального (соціалістичного)   напрямку в українській суспільно-політичній думці.

2. Заснування журналу „Друг”, матеріали та значення журналу.

3.Вихід журналу „Громадський друг”, літературний відділ журналу. Видання збірників „Дзвін” і „Молот”.

4. Вихід журналів «Світ», «Народ», їх характеристика.

5. Основні матеріали журналів «Хлібороб», «Життє і слово».

Еміграційна журналістика

1. Чотири хвилі еміграції. Розвиток еміграційної журналістики на  американському континенті.

2. Еміграційна діяльність М.Драгоманова. Характеристика журналів «Громада».

3. Українська альманахова журналістика. Загальна характеристика альманахів «Луна», «Рада».

 Розвиток регіональної журналістики

1. Характеристика альманахів «Нива», «Степ», «Складка».

2. Російськомовна українська журналістика: «Киевский телеграф»,

3. Журнал «Киевская старина», загальна їх характеристика. Шевченкіана на сторінках журналу.

Українська журналістика ХХст.

1. Розвиток української журналістики на Галичині початку ХХ століття.

2. «Медовий рік» української преси (від березня 1917 р. до березня 1918 р.). Початок занепаду вільної преси в Україні.

3. Зародження партійно-радянської преси України. Партійно-радянська Україна.

4. Ленінська доба історії преси.

5. Преса періоду культу особи.

6. Преса Західної України між світовими війнами.

7. Селянська преса Галичини. Жіноча преса Прикарпаття.

8. Преса української діаспори у міжвоєнний період.

9. Українська таборова преса.

10. Українська преса у Франції, Бразилії, Китаї та Далекому Сході.

11. Преса України в роки Другої світової війни (1939–1945 рр.).

12. Українська преса «хрущовської відлиги». Преса періоду застою.

13. Перебудова в країні і пресі.

14. Журналістика в Україні від проголошення незалежності до власне свободи.

ЗАРУБІЖНА ЖУРНАЛІСТИКА

Розвиток журналістики в античність

1. Теорія розвитку комунікації Гарольда Ініса.

2. Ораторське мистецтво як форма інформаційного обміну.

3. Розвиток книжної культури.

4. Поява нових видів літературної праці.

Розвиток журналістики в період Середньовіччя

1. Специфіка середньовічної публіцистики.

2. Публіцистика епохи Відродження і Ренесансу.

Розвиток журналістики з появою книгодрукування

1. Передумови виникнення друкованого станка.

2. Виникнення друкованого станка в Європі.

3. Розповсюдження книгодрукування по Європі.

4.Комерційна та політична передумови виникнення журналістики в Європі.

Особливості журналістики з появою перших газет

1.Поява перших газет у Німеччині.

2. Перші французькі періодичні видання.

3. Характеристика перших газет країн Європи (Венгрія, Іспанія, Польща, Італія).

Просвітницька журналістика

1. Поява перших журналів.

2. Англійська та німецька просвітницька журналістика.

3. Журналістика Англії 17–18 ст. Політична журналістика Англії 17-18 ст., памфлетна публіцистика.

Журналістика країн Європи (Загальні відомості про країну. Законодавство про ЗМІ. Розвиток друкованих та аудіовізуальних сучасних ЗМІ)

1. Журналістика Великобританії.

2. Журналістика Франції.

3. Журналістика Німеччини.

4. Журналістика Іспанії.

5. Журналістика Італії.

6. Журналістика Швеції.

7. Журналістика Фінляндії.

Журналістика Американського континенту

1. Журналістика США.

2. Журналістика Канади.

Журналістика Азії

1. Журналістика Японії.
2. Журналістика Китаю.
3. Журналістика Кореї.
4. Журналістика Індії.

Журналістика пострадянських держав

1.Журналістика Росії.

2. Журналістика Болгарії.

3. Журналістика Казахстану.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

З курсу «Теорія масової комунікації»:

1. Зернецька О. Глобальний розвиток систем масової комунікації і міжнародні відносини. – К., 1999.
2. Москаленко А. Масова комунікація. – К., 1997.
3. Партико З. Теорія масової інформації та комунікації. – Львів, 2008.
4. Почепцов Г. Теорія комунікації. – К., 1999.
5. Різун В. Маси. – К., 2003.
6. Іванов В. Соціологія масової комунікації. – К., 2000.
7. Макаренко Є. Інформаційне суспільство. – К., 2001.
8. Шарков Ф. Основы теории коммуникации. – М., 1997.
9. Конецкая В. Социология коммуникации. – М., 1997.
10. Леоненко В. Социологические методы в рекламной деятельности. – М., 1996.
11. Березин В. Теория массовой коммуникации. – М., 1997.
12. Вартанов Г., Шкляр В. Основи теорії журналістики. – К., 1997.
13. Введение в теорию журналистики. – М., 1980.

З курсу «Технічні засоби масової комунікації»

1. Газета: вчера, сегодня, завтра. Учебное пособие. Гуревич С.М. – 2004. – 288с.
2. Григора Д. Журналістика у термінах і виразах. – Львів, 1974. – 234 с.
3. Гоян О.Я. Основи радіожурналістики і радіоменеджменту. Підручник з напрямку журналістика. К., 2004. – 245с.
4. Ефимова Н.Н. Звук в эфире. Учебное пособие. – М., 2005. – 142с.
5. Заосрина Т., Федосова Н. Профессия – журналист. – К.: “Феникс”, 1999. – 318 с.
6. Кузнецов Г.В. Как работают журналисты на ТВ. Учебное пособие. – М., 2004. – 400с.
7. Меерзон Б.Ю. Акустические основы звукорежиссуры. Телевизионный мастер-класс. – М., 2004. – 205с.
8. Москаленко А. Вступ до журналістики . – К., 1997. –176 с.
9. Синицын Е.Л. Я веду репортаж.. – М., 1983. – 121 с.
10. Утилова Н.И. Монтаж. Учебное пособие. Телевизионный мастер-класс. – М., 2004. – 171с.
11. Феличи Дж. Типография: шрифт, верстка, дизайн. – М., 2005. – 496с.
12. Хорвиц Р. Руководство для начинающих радиовещателей. – М., 1998.

 З курсу «Зарубіжна журналістика»:

1. Беспалова А.Г и др. История мировой журналистики. – Москва, Ростов н/Д, 2003. – 432 с.
2. Власов А.И. Политические манипуляции. История и практика средств массовой информации США. – М., 1982.
3. Вороненкова Г.Ф., Чесанов А.А. Периодическая печать Германии. – СПб., 2001.
4. Ворошилов В.В. Журналистика. – СПб., 2000.
5. Журналистика западноевропейских стран. – Л., 1990.
6. Зарубежная печать: Краткий справочник / Под ред. С.А.Лосева. – М., 1986.
7. Камионко В. Ф. Масукоми Традиції і сучасність масової комунікації Японії. – Хабаровськ, 1991.
8. Корнилов Е.А. Журналистика на рубеже тысячелетий. – Ростов-на-Дону, 1999.
9. Лазарєв A.M., Полякова Н. А., Смирнов Б. В. Печатка, радіо і телебачення Японії. – М., 1974.
10. Михайлов С.А. Современная зарубежная журналистика: правила и парадоксы. – СПб.: Изд-во Михайлова В.А., 2002. – 446 с.
11. Печать зарубежных стран: Западная Европа, Америка, Австралия. – М., 1962.
12. Попов Ю.В. Зарубежная журналистика. – М., 1994.
13. Світові мас-медіа: короткий довідник для студентів Інституту журналістики. – К., 1999.
14. Сергеев Г.И. От Дибао до «Жинь минь жибао». Путь в 1200 лет. История средств массовой коммуникации Китая. – М., 1989.
15. Шарончикова Л.В. Печать Франции. – М., 1985.
16. Энциклопедия мирововй индустрии СМИ / За ред. Е.Л.Вартанова. – М.: Аспект пресс, 2006. – 376 с.

З курсу «Історія української журналістики»:

1. Білецький Л.Т. Основи української літературно-наукової критики. – К.: Либідь, 1998. – 408 с.
2. Богачевська-Хомяк М.Білим по білому. Жінки в громадському житті України. 1884–1939. –К.: Либідь, 1995. – 362 с.
3. Владимиров В.М. Історія української журналістики (1917–1991): Навч.посібник. – К.: МАУП, 2007. –174 с.
4. Горєлов С.І., Крупський І.В. Українська військова журналістика: становлення і роль у національно-визвольних змаганнях за утворення самостійної держави (1914–1920). – Л., 1997. – 216 с.
5. Дмитрук В.Т. Нарис з історії української журналістики ХІХ ст.: Посібник для студентів факультету журналістики. – Львів, 1969. – С.15–19.
6. Енциклопедія українознавства. – Париж –Нью-Йорк: Молоде життя, 1962. –Т.4. – С.1484–1486.
7. Животко Аркадій Історія української преси / Упорядник авт. іст.-біогр. нарису та приміт. М.С. Тимошик. –К.: Наша культура і наука, 1999. – 368 с.
8. Збірник праць Науково-дослідного центру періодики / Ред.кол.: М.М.Романюк та ін. – Л., 1995– 2008 рр.
9. Історія української дожовтневої журналістики. – Львів: Вища школа, 1983. – 511 с.
10. Історія української критики та літературознавства: Хрестоматія : У 3 кн./ За ред. П.М. Федченка. – К.: Либідь, 1996.
11. Історія української літературної критики : Методичні поради / Упор. І.Л.Михайлин. – Х.: ХДУ, 1993. – 64 с.
12. Історія української літературної критики: Дожовтневий період. – К.: Наукова думка, 1988. –452 с.
13. Крупський І.В. Національно-патріотична журналістика України (друга половина ХІХ – перша чверть ХХ ст.). –К., 1996. – 30 с.
14. Мас-медіа України / О.Волошенюк та ін.: Українське бюро Європейського інституту мас-медіа, Київське товариство ім. П.Могили. – К., 1995. – 304 с.
15. Михайлин І.Л. Історія української журналістики ХІХ століття. – Підручник. – К., 2003. – 719 с.
16. Москаленко А.З. Теорія журналістики. – К., 1998. – 334 с.
17. Нахлік Є. Пантелеймон Куліш і „Руська трійця”: До проблеми ідеологічних шукань серед української інтелігенції ХІХ століття. – Львів, 1994. – 28 с.
18. Петраш О. ”Руська трійця” М.Шашкевич, І.Вагилевич, Я.Головацький та їхні літературні послідовники. – К.: Дніпро, 1986. – 230 с.
19. Преса доби Центральної ради як джерело історичних досліджень її воєнної політики / Грибоєдов С.В. (підгот.); Київський державний університет ім.Т.Шевченка. – К., 1997. –16 с.
20. Романюк М.М. Українські часописи Північної Буковини (1870-1940): Історико-бібліографічне дослідження / НАН України, Львівська бібліотека ім.В.Стефаника. – Львів, 1999. – 425 с.
21. Сидоренко Н.М. Національно-духовне самоствердження: У 3-х т. / Дослідницький центр історії української преси. – К., 2000.
22. Українська журналістика в іменах: Матеріали до енциклопедичного словника / За ред. М.М.Романюка. – Львів, 1994–2002. – Вип.1–9.
23. Українська журналістика: вчора, сьогодні, завтра / За ред. проф.В.І.Шкляра. – К., 1997. – 140 с.
24. Федченко П.М. Матеріали з історії української журналістики.- К.: Вид-во Київ. ун-ту, 1959. – Вип.1: Перша половина ХІХ ст. – 338 с.
25. Федченко П.М. Преса та її попередники: Історія зародження й основні закономірності розвитку. – К.: Наукова думка, 1969. – 350 с.
26. Юрійчук Є.П. Становлення і характер радянської влади в Україні. Історико-правові аспекти (1917–1922 рр.). – К., 1998. – 123 с.