ОСОБЛИВОСТІ ПСИХІЧНОЇ ДЕПРИВАЦІЇ У ПІДЛІТКІВ, БАТЬКИ ЯКИХ ПРАЦЮЮТЬ ЗА КОРДОНОМ.
На сучасному етапі розвитку українського суспільства проблема дітей, батьки яких працюють за кордоном, набуває великої значущості. Вважаючи, на величезну кількість українців, які працюють за кордоном, а це у цифрах приблизно сім мільйонів, зрозуміло, яка велика кількість дітей росте без батьківського піклування.
Як буде розвиватись особистість дитини, враховуючи цю обставину? Яке місце у суспільстві вони займають? Хто вони? «Соціальні сироти» чи діти з так званих «дистантних сімей»? А можливо характер розвитку психіки цих дітей найближче підходить до дітей з неповних сімей? Важко визначитись, тому що виникає нестандартна ситуація «батьки є – і водночас вони відсутні» [15].
На сучасному етапі розвитку людства суспільство націлене на виховання гармонійної, гуманістично направленої особистості. Сім’я є основним осередком виховання при формуванні особистості та задоволенні нагальних потреб. Проблеми, які вирішує звичайна дитина в сім'ї через поради батьків, діти трудових мігрантів не завжди можуть розв’язати в своєму соціальному оточенні. Тому проблема трудової міграції тісно пов’язана з основними питаннями педагогічної, вікової та соціальної психології.
На нашу думку, цю проблему необхідно розглянути з точки зору впливу психічної депривації на особистість. Відсутність одного чи обох батьків є не що інше як деприваційна ситуація. Тобто, це такі життєві обставини життя дитини, коли відсутня можливість задоволення важливих психічних потреб [4]. За Й. Лангмейером, З. Матейчеком, депривація (deprivation, або privation) – втрата чогось через недостатнє задоволення важливих потреб, тобто не фізичні втрати, а виключно недостатнє задоволення головних психічних потреб. За Д. Хеббом поняття психічної депривації пов'язане з біологічно повноцінним, але психічно недостатнім середовищем [1; 16]. Зрозуміло що-що, а біологічні потреби дітей, батьки працюючи за кордоном задовольняють, а от потреби в емоційному прийнятті, спілкуванні? Чи можливий діалог батьків з дитиною на відстані? Чи можна сказати взагалі, що сім'я виконує свою виховну функцію? Чи задовольняє потреби дитини в любові, повазі? Чи надає така сім'я дитині почуття надійного тилу? Розвитку морально-етичних почуттів? Сім'я – це складна система взаємовідносин, в якій кожна людина займає певне місце, виконує певні функції. Сім’я є для людини групою співвідношення, вона ідентифікується з нею, створює і зберігає прийняті в ній погляди, установки, звичаї, зразки поводження і спілкування, надає простір для розвитку дитини. Наприклад дефіцит спілкування в сім’ї призводить до незрілості в емоційній та вольовій сфері дитини, затримки у розвитку, в інтелектуальній діяльності. [15] Для підліткового віку зберігається вирішальний формувальний вплив родини на розвиток особистості зокрема його самосвідомості, самопізнання, ставлення до себе й саморегуляції [9]. Так батько в сім'ї в силу свого авторитету та особових якостей виконує «навчаючу» функцію. Судження батька є значимі та вагомі. Діти вчаться у нього як реагувати та вирішувати проблеми [18]. Особистість батьків – ідеальна модель для наслідування дітей [17]. Тому коли за кордоном працює навіть тільки батько, ми можемо констатувати відсутність задоволення потреб у підтримці, безпеці, навчанні правильно реагувати на безліч складних для підлітка ситуацій, а отже – це деприваційна ситуація. До того ж виникає небезпека того, що мати залишившись сама, спробує компенсувати нестачу батьківськ