Тестові завдання з дисципліни „Теорія драми”
Розділ І. Вступ до предмету.
1. Курс „Теорія драми” присвячується:
а) жанрам драматургії;
б) театральному мистецтву;
в) аналізу побудови драми.
2. Універсальна вимога до твору драматургії:
а) використання прийому єдності місця;
б) підкорення закону „єдності дії”;
в) максимальне оголення проблеми.
3. В основі процесу взаємопереходу форми та змісту лежить:
а) форма;
б) зміст та форма;
в) зміст.
4. Спосіб зовнішнього втілення образного змісту драматичного твору це:
а) художня форма;
б) зміст;
в) форма.
5. Одним із основних елементів змісту є:
а) жанр;
б) стиль;
в) сюжет.
6. До основного елементу форми можна віднести:
а) конфлікт;
б) композицію;
в) тему.
7. Конкретне прагнення протилежного табору, спрямоване на
досягнення своєї мети:
а) подія;
б) протидія;
в) дія.
8. Функція переживання діалогів драми:
а) пізнавальна;
б) комунікативна;
в) емоційно-дійова.
9. Пряме мовлення персонажів драми:
а) репліка;
б) афіша;
в) ремарка.
10. Непряме мовлення у творі драматургії:
а) монолог;
б) діалог;
в) ремарка.
Розділ ІІ. Драматичний процес. Загальне визначення драми.
1. Аристотель визначає драму як:
а) вид художньої літератури;
б) наслідування дії дією;
в) зображення дії та конфліктів.
2. Автор драми втілює свій задум за допомогою:
а) режисера;
б) актора;
в) дійових осіб.
3. Драма виникла у:
а) ХVІІІ столітті;
б) ХІХ столітті;
в) ХХ столітті.
4. Психологізм як атрибут драми та поняття „психологічної драми”
остаточно сформулювалися на рубежі:
а) ХVІІ - ХVІІІ століття;
б) ХVІІІ - ХІХ століття;
в) ХІХ - ХХ століття.
5. Вид драми, наближений до трагікомедії:
а) романтична драма;
б) драма абсурду;
в) соціально-побудова.
6. Одна із характерних ознак жанру драми:
а) розглядзвичайних людей у екстремальних обставинах;
б) заплутана інтрига з ефектними випадковостями;
в) філософська наповненість конфлікту.
7. Єдина дія або „наскрізна дія” драматичного твору, пов’язана з:
а) контрдією драми;
б) ідеєю драми;
в) тематикою драми.
8. У праці Ю.Баби „Нова критика сцени” знаходимо:
а) глибоке трактування драматичного діалогу;
б) ознаки жанру драми;
в) історію виникнення „серйозного” жанру.
9. Перший зразок міщанської драми „Лондонський купець” створив:
а) В.Шекспір;
б) Ж.Лілло;
в) К.Гоцці.
10. Надзвичайні події та обставини, при яких воля героя набуває
характеру єдиного прагнення, називають:
а) „драматичний вузол”;
б) сюжет драми;
в) драматична колізія.
Розділ ІІІ. Конструкція драми та конструкція драматичної сцени.
1. Кожна сцена драми, за виразом Ю.Баби:
а) безперервна драматична боротьба;
б) поєдинок;
в) шахова партія.
2. Конструкція драми :
а) різноманітна;
б) статична;
в) неяскрава.
3. Вказівки до побудови драми:
а) побічні лінії не повинні зливатися в єдине русло драми;
б) яскрава лінія боротьби, розвиває побічні лінії драми;
в) лінія боротьби персонажів не повинна бути яскравою.
4. Ким запропонована схема трагедійного жанру у книзі „Поетика”:
а) Фрейтагом;
б) Дідро;
в) Аристотелем.
5. У схемі трагедійного жанру (за Фрейтагом) зав’язка визначається
як:
а) вступ;
б) збуджуючий момент;
в) підвищення.
6. За сучасним змістом перипетія у драмі означає:
а) перехід від щастя до нещастя і навпаки;
б) трагічний момент;
в) несподівані, раптові повороти у розгортанні сюжету твору.
7. Аристотель розподілив сцени трагедії на:
а) 5 груп;
б) 4 групи;
в) 3 групи.
8. Найбільш інтенсивна схема драматичної боротьби:
а) різкий підйом;
б) східчастий підйом;
в) повільний підйом.
9. Розвиток конфлікту це:
а) головна рушійна сила розгортання сюжету;
б) етапи драматичної дії;
в) розвиток позасюжетних елементів драми.
10. Композиція драми це:
а) сюжет;
б) ряд подій;
в) організація драматичної дії у часі та просторі.
Розділ ІV. Конструкція драматичної репліки.
1. Походження репліки:
а) англійське;
б) італійське;
в) французьке.
2. Репліка в сценічному розумінні:
а) вислів дійової особи чи останні слова, за якими йде
текст партнера;
б) коротке зауваження, заперечення, відповідь;
в) заперечення сторони на судовому процесі.
3. Загальне визначення мови драми:
а) мова жестів актора;
б) слово драматичного твору в його загальнолітературній
вагомості;
в) підтекст персонажів.
4. Мова побутової драми:
а) близька до повсякденності;
б) красномовна;
в) лірична.
5. Драматичний діалог конструюється як:
а) звичайний обмін словами між персонажами;
б) розмова між двома і більш персонажами;
в) чергування вольових зусиль та контрзусиль персонажів.
6. Мова діалогів у українській драмі:
а) буденна;
б) філософська;
в) героїчна.
7. Яскраві представники чергувань окликів і мовчання дійових осіб:
а) С.Беккет, А.Адамов;
б) І.Кочерга, В.Винниченко;
в) Г.Гауптман, А.Чехов.
8. Ремарка в драматургії:
а) зауваження автора тексту книги;
б) пояснення, зауваження, уточнення драматурга для
читача, постановника, актора;
в) начерк, ескіз.
9. Ремарка за характером:
а) статична;
б) публіцистична;
в) динамічна.
10. Одна із професійних ознак драматурга (стосовно ремарок):
а) велика кількість ремарок;
б) лаконізм ремарок;
в) нав’язливість ремарок.
Розділ V. Сюжет та характери драми. Амплуа.
1. Розуміння сюжету:
а) структура оповідання;
б) важливі обставини і найбільш значні події твору;
в) точка зору на дійсність.
2. Визначення фабули:
а) показ персонажів драматичного твору у дії;
б) складні конфлікти та взаємини між персонажами;
в) сукупність чи сюжетна схема подій, пов’язаних між собою.
3. Характер персонажа:
а) сукупність напрямів почуттів, волі, розуму – певна форма
душевної динаміки діючої особи;
б) особливий тип діяльності людини;
в) індивідуальний склад особистості людини.
4. „Роль” – це:
а) образ персонажа;
б) характер-образ;
в) характер персонажа.
5. Який драматичний жанр успадкував метод готової характеристики для другорядних персонажів:
а) трагедія;
б) реалістична, побутова, психологічна драма;
в) мелодрама.
6. Емоційну природу дійової особи створюють:
а) вчинки персонажа;
б) підтекст;
в) бажання, які виникають під час боротьби.
7. Мовою характеру у драмі називається:
а) особливість суспільного середовища;
б) мова, яка притаманна даному персонажу;
в) індивідуальний характер персонажа.
8. Мова високої поезії у:
а) Софокла, І.Ф.Шиллера;
б) М.О.Зарудного;
в) А.П.Чехова.
9. Яскравий представник мови українського народу:
а) О.М.Островський;
б) М.В.Гоголь;
в) І.К.Карпенко-Карий.
10. Амплуа субретки це:
а) бійка, весела служниця, повірена у ділах господині;
б) простодушна, наївна дівчинка;
в) актриса, переодягнена у чоловічий костюм.
Розділ VІ. Драма, трагедія та комедія як жанр.
1 Визначення жанру як „куту зору на дійсність, відбитому у художньому образі” належить:
а) П.Паві;
б) П.Руліну;
в) Г.О.Товстоногову.
2. Визнаний теоретик драми на Україні:
а) Іван Кочерга;
б) Леся Українка;
в) Іван Франко.
3. Один із класиків жанру трагедії епохи Відродження і бароко:
а) Софокл;
б) П.Кальдерон;
в) П.Корнель.
4. Різновид драми, побудований на алегорії:
а) драматична поема;
б) притча;
в) монодрама.
5. Характерна ознака жанру мелодрами:
а) цікава любовна, сімейна інтрига;
б) розгляд звичайних людей у звичайних обставинах;
в) суспільні та особистісні недоліки.
6. Достоїнство жанру мелодрами:
а) відрив від реальності, полегшене тлумачення колізій;
б) увага до повсякденності та побуту;
в) пафос морального відкриття та здатність викликати співчуття
до романтичних героїв.
7. Визначення жанру трагедії вперше дано:
а) Г.-Ф.Гегелем;
б) Аристотелем;
в) Плавтом.
8. Головний представник жанру комедії:
а) Аристофан;
б) Лопе де Вега;
в) В.В.Маяковський.
9. Автор, відомих в Україні комедій про Шельменка-денщика:
а) Г.Ф.Квітка-Основ’яненко;
б) М.П.Старицький;
в) О.Є.Корнійчук.
10. Комедія є пародією трагедії: Аристофан пародіював:
а) Софокла;
б) Есхіла;
в) Еврипіда.
Розділ VІІ. Фарс та інші комедійні форми.
1. Характер образності у фарсі:
а) фантасмагоричний;
б) соціально-фізіологічний;
в) гіперболізований.
2. Найбільш популярні та відомі фарси:
а) німецькі;
б) італійські;
в) французькі.
3. Основою італійської комедії масок „dell’arte” стали:
а) іспанські інтермедії;
б) німецькі прийоми фарсової буфонади;
в) традиції італійського фарсу.
4. Кому належить вислів про комедійний жанр: „Сміх є сяйво”:
а) М.В.Гоголю;
б) А.Шопенгауеру;
в) О.С.Пушкіну.
5. Комедійний жанр-прийом, який підкреслює зовнішнє комічне перебільшення:
а) бурлеск;
б) буфонада;
в) мюзикл.
6. Який комедійний жанр поєднує у собі реальне і фантастичне:
а) гротеск;
б) капусник;
в) трагікомедія.
7. Жанр, у якому чергуються моменти діалогу з номерами
пісень-куплетів, романсів і танців:
а) сатирична комедія;
б) реприза;
в) водевіль.
8. Пародійний жанр народного театру:
а) бурлеск;
б) пантоміма;
в) скетч.
9. Країна виникнення водевілю:
а) Франція (Нормандія);
б) Україна;
в) Іспанія.
10. Кількість виконавців, задіяних у скетчах-начерках:
а) 5-7;
б) 2-3;
в) 7-10.
Розділ VІІІ. Драматичні події. Інсценізація.
1. Який вид мотивації, використовує автор:
а) логічну;
б) художньо-психологічну;
в) мотивацію-підготовку.
2. Будь-який перелом у драмі повинен мати:
а) композицію;
б) мотив;
в) типовість.
3. Найважче інсценувати:
а) оповідання;
б) пісні;
в) романи.
4. Проти інсценізації своїх романів був:
а) Ф.М.Достоєвський;
б) Ю.І.Яновський;
в) Л.М.Толстой.
5. Визначте умову, яка неважлива для інсценування літературного твору:
а) дієвість фрагменту;
б) жанр твору;
в) зосередження подій навколо конфлікту.
6. Яка подія знаходиться за сюжетом драматичного твору:
а) вихідна;
б) головна;
в) другорядна.
7. Створюючи сценарій інсценізації, студент виступає у ролі:
а) драматурга;
б) актора;
в) режисера.
8. При написанні інсценізації, що більш за все використовується для
передачі психологічного стану персонажа:
а) ремарки;
б) вставки-репліки;
в) слова автора.
9. Постановчий план інсценізації складається з:
а) двох розділів;
б) одного;
в) трьох.
10. Кількість виконавців, задіяних у скетчах-начерках:
а) 5-7;
б) 2-3;
в) 7-10.
СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:
1. Аникст А.А. Теория драмы в России от Пушкина до Чехова. – М.: Издательство «Наука», 1972.
2.Владимиров С. Действие в драме. – Ленинград: 1972.
3. Волькенштейн В.М. Драматургия. – М., 1969.
4. Захава Б.Е. Майстерство актёра и режисёра. – М.: Образование, 1973.
5. Лексикон загального та порівняльного літературознавства. – Чернівці: Золоті литаври, 2001.
6. Лесин В.М., Пулинець О.С.Словник літературознавчих термінів. – К.: Радянська школа, 1971.
7. Лимаренко Л.І. Від театру до майстерності: Монографія. – Херсон: Видавництво ХДУ, 2006.
8. Лимаренко Л.І. Теорія драми: Програма для училищ культури. – К., 1997.
9. Містерія у генезі театральних форм і сценічних жанрів / О.Ю.Клековкін. – Навч. пос. – Київ: КДІТМ ім. І.К.Карпенка-Карого, 2001.
10. Пави П. Словарь театра: Пер. с фр. – М.: Прогресс, 1991.
11. Палл І. Про жанри. – М.: ВТС, 1962.
12. Поламишев О.М. Майстерність режисера. Дійовий аналіз п'єси. – М.: Освіта, 1982.
13. Поляков М.Я. В мире идей и образов. – М.: Советский писатель, 1983.
14. Советский энциклопедический словарь. – М.: Советская энциклопедия, 1985.
15. Російсько-український словник. – К.: Наукова думка, 1969.
16. Сахновский-Панкеев В. Драма. – Ленинград: Искусство, 1964.
17. Станіславський К.С. Моє життя в мистецтві. – М.: Мистецтво, 1983.
18. Товстоногов Г.А. Зеркало сцены. – Ленинград: Искусство, 1984.
19. Холодов Е. Композиция драмы. – М.: Искусство, 1957.
20. Фролов В.В. Судьбы жанров драматургии. – М.: Советский писатель, 1979.
21. Фролов В.В. Жанры советской драматургии. – М.: Советский писатель, 1957.
22. Чабаненко І.О. Записки театрального педагога. – К.: Мистецтво, 1983.
23. Юзовский И.И. О театре и драме. В 2-х т. Т.1: Статьи, почерки, фельетоны. – М.: Искусство, 1982.