Методичні рекомендації: Необхідно зосередитись на таких питаннях: чистота інтонування, ансамблева злагодженість, ритмічність, динаміка, темброва виразність виконання.

Практичні завдання:

1.     Робота над чистотою інтонування та строю в акапельному співі.

2.     Робота над ансамблевою злагодженістю та ритмічністю виконання твору.

3.     Робота над динамікою та тембровою виразністю

Література:

1.     Вокальний ансамбль у школі. – К.: Музична Україна, 1982.

2.     Смирнова Т. Хорознавство. – Харків, ХДПУ, 2000.

Тема 2. Виховання волі керівника в процесі практичної роботи з ансамблем.

Методичні рекомендації: Необхідно звернути увагу на складання ретельного виконавського аналізу твору, результатом якої стане власна модель художньої інтерпретації твору.

Практичне завдання:

1.                 Вміння ставити завдання і досягати їх виконання.

2.                 Емоційна врівноваженість.

3.                 Комунікативні та аналітичні здібності.

Література:

1.     Дмитрієвський Г. Хороведення і керування хором. – М., 1948.

2.     Локшин Д. Видатні хори і їх диригенти.

3.     Чесноков П.Г. Хор і керування їм. – М., 1952.

Тема 3. Основа вокально-інструментального ансамблю – зв’язок соло та акомпанементу.

Методичні рекомендації: Звернути увагу на основні недоліки цього взаємозв’язку: динамічний баланс, ритмічні проблеми.

Практичне завдання:

1.     Основні складнощі ансамблевого звучання партій соло та акомпанементу.

2.     Подолання складнощів, що виникають  при ансамблевому звучанні.

3.     Прискіпливість керівника до професійних догматів та канонів.

Література:

1.     Єгоров А. Теорія і практика роботи з колективом. – М., 1951.

2.     Птица К. Очерки по технике дирижирования. – М., 1948.

Методичні рекомендації: Необхідно зосередитись на таких питаннях: чистота інтонування, ансамблева злагодженість, ритмічність, динаміка, темброва виразність виконання.

Самостійна робота:

1.     Скласти виконавський план роботи над твором.

2.     Проаналізувати причини невдалого виконання складних місць твору.

Література:

1.     Вокальний ансамбль у школі. – К.: Музична Україна, 1982.

2.     Смирнова Т. Хорознавство. – Харків, ХДПУ, 2000.

Тема 2. Виховання волі керівника в процесі практичної роботи з ансамблем.

Методичні рекомендації: Необхідно ознайомитись із різними типами керування колективами, їх недоліками. Визначитись із завданнями і скласти план їх досягнення.

Самостійна робота:

1.                 Підготування до бесіди на тему: “Видатні хорові диригенти сучасності”.

1.     Ознайомлення із книгою П.Г.Чеснакова “Хор і керування ним”.

Література:

1.     Дмитрієвський Г. Хороведення і керування хором. – М., 1948.

2.     Локшин Д. Видатні хори і їх диригенти.

3.     Чесноков П.Г. Хор і керування їм. – М., 1952.

Тема 3. Основа вокально-інструментального ансамблю – зв’язок соло та акомпанементу.

Методичні рекомендації: Звернути увагу на основні недоліки цього взаємозв’язку: динамічний баланс, ритмічні проблеми.

Самостійна робота:

Скласти перелік – каталог найчастіше зустрічаємих помилок, недоліків, казусів, тощо.

Література:

1.     Єгоров А. Теорія і практика роботи з колективом. – М., 1951.

2.     Птица К. Очерки по технике дирижирования. – М., 1948.

Тема 1. Робота керівника над основними елементами звучання музичного ансамблю. Методика проведення генеральної репетиції та концертного виступу.

Завдання: Усвідомити основні прийоми та методи роботи з ансамблем. Докладно проаналізувати основні принципи підготовки учнів до генеральної репетиції та концертного виступу.

Методичні рекомендації: Необхідно зупинитися на таких питаннях: унісонний спів, дівізі в партіях, правильне інтонування, динамічний ансамбль, ритмічний ансамбль.

Практичне завдання:

1.     Робота над чистотою інтонування та строю в акапельному співі.

2.     Робота над ансамблевою злагодженістю та ритмічністю виконання твору.

3.     Робота над динамікою та тембровою виразністю.

4.     Робота над художньою інтерпретацією твору.

5.     Виконавський аналіз твору.

6.     Концерт як творчий звіт і свято для колективу.

Література:

1.     Дмитрієвський Г. Хороведення і керування хором. – М., 1948.

2.     Локшин Д. Видатні хори і їх диригенти.

3.     Чесноков П.Г. Хор і керування їм. – М., 1952.

Тема 2. Виховання волі керівника в процесі практичної роботи з ансамблем. Основа вокально – інструментального ансамблю – зв’язок соло та акомпанементу.

Завдання:

1. Оволодіти навичками роботи  керівника з ансамблем.

2. Опанувати основні прийоми спільної роботи акомпаніатора та соліста.

Методичні рекомендації: Необхідно зупинитися на таких моментах: ансамбль, стрій, чистота інтонування. Зосередитися на максимальному відтворенні моделі виконавської художньої інтерпретації. Розглянути психолого-педагогічні моменти при роботі музикантів різного віку та рівня підготовки.

Практичне завдання:

1.     Вміння ставити завдання і досягати їх виконання.

Емоційна врівноваженість керівника.

2.     Комунікативні та аналітичні здібності керівника.

3.     Основні складнощі ансамблевого звучання партій соло та акомпанементу.

4.     Подолання складнощів, що виникають  при ансамблевому звучанні.

5.     Прискіпливість керівника до професійних догматів та канонів.

                                                Література:

1.     Дмитрієв Л. Основи вокальної методики. – М., 1986.

2.     Єгоров А. Теорія і практика роботи з хором. – Л., 1951.

3.     Пігров К. Керування хором. – М., 1964.

Тема 1. Робота керівника над основними елементами звучання музичного ансамблю. Методика проведення генеральної репетиції та концертного виступу.

Завдання: Усвідомити основні прийоми та методи роботи з ансамблем. Докладно проаналізувати основні принципи підготовки учнів до генеральної репетиції та концертного виступу.

Методичні рекомендації: Необхідно зупинитися на таких питаннях: унісонний спів, дівізі в партіях, правильне інтонування, динамічний ансамбль, ритмічний ансамбль.

Самостійна робота:

1.     Скласти виконавський план роботи над твором.

2.     Проаналізувати причини невдалого виконання складних місць твору.

3.     Проаналізувати завдання керівника ансамблю під час концерту і результат виконання твору

Література:

1.     Дмитрієвський Г. Хороведення і керування хором. – М., 1948.

2.     Локшин Д. Видатні хори і їх диригенти.

3.     Чесноков П.Г. Хор і керування їм. – М., 1952.

Тема 2. Виховання волі керівника в процесі практичної роботи з ансамблем. Основа вокально – інструментального ансамблю – зв’язок соло та акомпанементу.

Завдання:

1. Розглянути та прослідкувати спільні риси роботи керівника з ансамблем та хором.

2. Опанувати основні прийоми спільної роботи акомпаніатора та соліста.

Методичні рекомендації: Опанувати літературний матеріал запропонованх книг. Зосередитися на максимальному відтворенні моделі виконавської художньої інтерпретації. Розглянути психолого-педагогічні моменти при роботі музикантів різного віку та рівня підготовки.

Самостіна робота:

1.     Підготування до бесіди на тему: “Видатні хорові диригенти сучасності”.

2.     Ознайомлення із книгою П.Г.Чеснакова “Хор і керування ним”.

3.     Скласти перелік – каталог найчастіше зустрічаємих помилок, недоліків, казусів, тощо.

Література:

1.     Дмитрієв Л. Основи вокальної методики. – М., 1986.

2.     Єгоров А. Теорія і практика роботи з хором. – Л., 1951.

3.     Пігров К. Керування хором. – М., 1964.

Ансамбль (з франц. ensemble) визначає - разом, спільне виконання музичного твору декількома учасниками. Не великий склад виконавців-інструменталістів або вокалістів, які виступають як єдиний музичний колектив.

Деколи назва ансамбль переноситься на оркестрові або хорові колективи зменшеного складу або на об’єднані групи хору, оркестру і балету. Наприклад, ансамбль пісні і танцю. Слово ансамбль вживається також у значенні: злагодженість, погодженість виконання (в музиці, хореографії і драматичному мистецтві). Специфічною особливістю інструментального ансамблю є спільне звучання окремих голосів в одному цілому.

В наш час написано значну кількість творів камерно-інструментальної музики, котра користується популярністю.

Ансамбль або камерний колектив - це спільне виконання музичного твору кількома учасниками, групою інструменталістів, вокалістів, які виступають як єдиний музичний колектив.

Камерні колективи у педагогічній практиці є важливою формою підвищення виконавської майстерності музикантів. Залежно від кількості виконавців ансамблі розрізняють:

дует (складається з двох виконавців);

тріо (складається з трьох виконавців);

квартет (з чотирьох);

квінтет (з п’яти);

секстет (з шести);

септет (з семи);

октет (з восьми виконавців).

Камерні колективи  призначені для концертних виступів.Той чи інший ансамбль може виступати самостійно, акомпанувати виконавцям-вокалістам, супроводити виступи хорових, танцювальних колективів, брати участь в масових заходах тощо.

Репертуар його, звичайно, складається з творів російських та українських класиків, музики радянських і зарубіжних композиторів, слід широко популяризувати і народнопісенну творчість.

Готуючись до занять керівник повинен виробити план роботи над твором, фіксувати місце, де повинно бути використано відчування за партіями і де можна вчити відразу всім ансамблем, відзначати місця, важкі з точки зору мелодичного і гармонічного строю ансамблю і добре продумати ті педагогічні прийоми, які будуть необхідні для подолання технічних і ансамблевих труднощів. Може бути, що для оволодіння технічними труднощами окремих фраз або цілого уривку буде потрібним звернутися до спеціальних вправ, складених з фрагментів твору, який вивчається. Такі підготовчі технічні вправи можуть бути мелодичного, гармонічного, ритмічного порядку. Весь цей арсенал педагогічних прийомів повинен бути добре продуманий. Нові твори доцільно вчити по партіях кожному виконавцю самостійно, це значно полегшить засвоєння п’єси. Робота по вивченню окремих партій не повинна проходити ізольовано, без зв’язку з цілим.

Учасники камерного колективу, розучуючи свою партію, повинні систематично чути всю п’єсу в сукупності всіх партій. Для цього керівник, працюючи над партією, повинен неодноразово програвати всім ансамблем твір цілком, знайомлячи виконавців з його музичним змістом.

Партію, яку вивчають - іноді слід програти особисто керівнику. Його гра допомагає в досягненні чистоти інтонації. На даному етапі керівник повинен передати учасникам колективу головним чином свої думки, які виникли на основі власного виконавського досвіду. Учасники ансамблю слушно сприймають все талановито, природно, але одних мовних вказівок недостатньо. Добре коли керівник не тільки дає зведення про твір, але й грає його. Виконавська майстерність керівника надихає фантазію інших учасників колективу. І чим вона яскравіша, тим легше ансамблісту відчути і зрозуміти твір. На загальних репетиціях керівник вже відшліфовує твір, зрівноважує звучність окремих інструментів або голосів та інструментів, домагаючись характеру звучання п’єси в залежності від стилю і наміру композитора. Індивідуальне ж розучування за партіями повинно найкращим чином підготувати виконавців до цього періоду роботи. Цілком ясно, що для того щоб прищепити необхідні навички концертного виступу, необхідно частіше грати та співати в колі товаришів, постійно привчати себе до публічних виступів. В концертах виконуються твори на пам’ять, без нот.

Готуючи ансамбль, треба мати на увазі, що під час виступів диригувати не прийнято, тому роль керівника має виконувати один із виконавців, показуючи початок і кінець п’єси. Показ вступу потрібно ретельно опрацювати на репетиціях, щоб домогтися одночасної атаки звука всіма виконавцями, звичайно вступ показується рухом голови вгору, замінюючи ним диригентський жест – змах.

Перед виступом у концерті необхідно перевірити настройку інструментів, провівши репетицію на тій сцені, де передбачається концерт. Під час виступу кожен виконавець повинен не тільки уважно стежити за нотним текстом своєї партії, але й звертати увагу на ведучого.

Не менш важливе і питання закінчення гри. Кожен виконавець одночасно з ведучим, по його жесту, закінчує гру та спів і (також одночасно) опускає інструмент.

До даних порад слід поставитись уважно, це сприятиме додержання організаційного порядку, а також має немале значення для художнього формування колективу.

Ми навели приклади різноманітних ансамблів. Поряд з ними можуть бути організовані й інші. Однак, незалежно від складу ансамблю керівник повинен відшліфувати розучуваний твір спочатку окремо з кожною групою (партією фортепіано чи з іншими акомпонуючими інструментами, з солістами) і тільки після цього розпочинати спільну роботу з колективом у цілому.

Якщо керівник ансамблю виступає у ролі диригента зведеного хору, то поряд з підготовкою ансамблевої групи він зобов’язаний добре знати хорові партії, тексти пісень, які виконуються, і, зрозуміло, показувати солістам, групам хору, ансамблю.

Розучування того чи іншого твору в ансамблі принципово нічим не відрізняється від цієї роботи у великому музичному колективі (інструмен- тальному або хоровому). Перед репетицією керівник складає план проведення заняття, у якому намічає шляхи і методи вивчення матеріалу. Основну увагу при цьому слід звернути на розкриття ідейно-художнього змісту розучуваного твору.

Кожен виконавець самостійно працює над своєю партією у музичній п’єсі, яка вивчається в ансамблі. Слід пам’ятати, що етюди і спеціальні вправи є також необхідним навчальним матеріалом, який відіграє першорядну роль в укріпленні виконавського апарату, розвитку рухливості вокальноі для солістів, технічності інструментального виконання та у надбанні повного, красивого звука.

У процесі навчання і репетиційної роботи не всі однаково засвоюють навчальний матеріал. Деякі з музикантів, наприклад, досягнувши чистоти звука, відстають в розвитку техніки гри чи співу навпаки. Інші відстають в читанні нот і т.ін. У подібних випадках керівник повинен підходити диференційовано до занять кожного музиканта, тобто зупинятися найчастіше саме на тому, що погано або недостатньо ним засвоєно. Тільки систематичне тренування дасть хороші наслідки у роботі над досягненням виконавської майстерності. Отже, створення камерного колективу неможливе без чіткої організації індивідуальних занять з початківцями, систематичної допомоги їм і перевірки засвоєного матеріалу.

Можна з впевненістю сказати, що при серйозній, вдумливій роботі з кожним починаючим музикантом термін 8 - 10 місяців достатній для створення самодіяльного ансамблю. Але це не тільки початок, новостворений ансамбль матиме у своїй програмі декілька п’єс легкого ступеня трудності та вже цей скромний репертуар надасть колективу віри у свої сили, заохотить музикантів та співаків ще більш наполегливо і зосереджено працювати над удосконаленням своїх виконавських можливостей.

Методика роботи над художніми творами

Вивчення спеціальних інструментальних або вокальних вправ при всій своїй значимості служить лише допоміжним засобом, мета якого - виконання художніх творів на високому музичному і технічному рівні.

При вивченні художніх творів умовно розрізняють три основних етапи.

Перший етап. Опанувавши партитуру, керівник може починати роботу розучування твору в складі ансамблю. Він намічає план репетицій. Починати треба із загального ознайомлення з творами. Музикант одержує певне уявлення про твір, його характер, штрихи, технічні труднощі, темпи, динамічні відтінки. Бажано, щоб керівник на якомусь інструменті та голосом показував, як слід виконувати обраний музичний твір.

Почавши роботу над твором, потрібно виділити час для вивчення і подолання всіх виконавських труднощів окремо з кожною партією.

Коли робота над подоланням важких місць твору буде виконана, рекомендується виконати твір повністю, перевіряючи точне виконання ритму й гармонії, мелодії та акомпанементу.

Разом слід програти твір спочатку до кінця для загального ознайомлення з ним всього колективу. Це дає кожному можливість практично ознайомитись з тими труднощами, з якими він зустрінеться у процесі вивчення даного  твору, а керівник повинен допомогти кожному їх усунути.

Таким чином, роботу з усім складом камерного колективу слід починати лише після індивідуального опрацювання твору.

Другий етап. В нього входить ретельне вивчення тексту. У цей період не слід багаторазово програвати обраний твір від початку до кінця. Такий принцип вивчення ніякої користі не дасть, бо важкі місця залишаться не вивченими. На цьому етапі розучувати твір доцільно частинами, звертаючи особливу увагу на відтворювання складних фрагментів як з художнього, так і технічного боку. Кожен художній твір корисно виконувати у повільному темпі, при якому виконавець ясно і чітко зможе бачити всі деталі твору.

На цьому етапі роботи потрібно звернути увагу на досягнення ансамблю, тобто рівності загального звучання. У кожного музиканта повинна вироблятися певна сила звучання, виконання на піано, форте й інших динамічних відтінків залежно від того, хто акомпанує або веде головну партію. Сила звука повинна бути зрівноваженою за винятком випадків, коли твір вимагає виділити ведучий інструмент або соліста.

Наростання і послаблення зручності має бути рівномірним, бо рівновага і єдність динаміки - один з найважливіших елементів загального ансамблю.

Треба досягти правильного розподілу звучності всіх партій, чіткого виділення мелодій та супроводжуючих голосів. Необхідно постійно домагатись узгодженого початку, без вискакування і запізнення. Велике значення має одночасне дихання всіх виконавців у заздалегідь вказаному місці.

Необхідно звертати увагу на штрихи і способи їх виконання, бо гра і спів різними штрихами порушує принцип ансамблю і гармонійність звучання. Тому завдання керівника є вироблення штрихів, однакових за своїм характером.

Слід також особливо стежити за якістю звучання. Кожен виконавець мусить навчатись слухати не тільки самого себе, але й ансамбль у цілому. Це допомагає досягненню ансамблю й строю. У камерних колективах різного складу нерідко можна поліпшити відсутність хорошої злагодженості виконання. Причиною цього, звичайно, бувають: різне атакування та характер звуку, відсутність сумісних вступів та закінчень, не якісне інтонування та динамічна розлагодженість. Важливе місце у розкритті музично-художнього змісту п’єси мають також технічні й ритмічні навички, надбані виконавцем у процесі роботи над спеціальними вправами.

Труднощі, які зустрічаються у виконанні технічних пасажів і різних ритмічних фігур, можна успішно подолати лише граючи в уповільненому темпі. В міру оволодіння важкими пасажами і ритмічними фігурами виконавець поступово наближається до темпу, вказаного автором розучуваного твору.

Велике значення в роботі з камерним колективом має також дисципліна дихання. У всіх виконавців ансамблю дихання повинно бути однаковим. Не можна припускати зміни його у середині фрази, переривати дихання, бо це порушує цілісність ансамблю і вносить безладдя у загальне звучання. Щоб запобігти порушенню однакового дихання, керівник може розставити в партіях умовні знаки, де треба міняти дихання.

Для досягнення злагодженого звучання всього ансамблю, дисципліни дихання, видобування потрібного звука треба перед репетицією програвати та проспівувати  гами, тризвуки, арпеджіо та вправи, домагаючись рівного і м’якого, без штучної вібрації звучання.

Велику роль у роботі з камерним колективом відіграє стрій. Треба пам’ятати і постійно нагадувати музикантам, що чистота строю залежить передусім від правильного інтонування кожного виконавця.

Останнім моментом на цьому етапі є вивчення визначених у партії динамічних відтінків п’єси, виконання яких створює яскраву виразність музикальних фраз і твору в цілому.

Третій етап - детальне відшліфування п’єси. Оволодівши всім арсеналом нотного та літературного тексту, технічних і динамічних засобів, виконавець вирішує найважливіше завдання - розкриття художнього змісту твору. У цей період роботи твір рекомендується виконувати в цілому, не послаблюючи уваги до окремих частин і деталей. Тільки при дотриманні цих вимог камерний колектив зможе досягти  високохудожнього виконання музичних творів.

Сучасна педагогіка приділяє велику увагу теоретичній підготовці музиканта, бо тільки усвідомлене сприйняття музичних явищ дає міцну базу для його подальшого музичного розвитку. Практичне оволодіння вокальною технікою,грою на одному з музичних інструментів неможливе без вивчення теоретичних дисциплін. У той час механічне засвоєння розділів теорії музики (уміння писати висотне положення звуків, обчислювати кількісну величину інтервалів і т.ін. (без практичного показу і слухового сприйняття - марна праця.

Практичні заняття співу або грі на інструменті  повинні проводитись при одночасному вивченні відповідних розділів з теорії музики, підкріпленому слуховим сприйняттям, яке включає в себе не тільки запам’ятання звучання, але й відтворення цього звучання голосом.

Курс практичного виховання слуху і надбання навичок читати ноти має назву сольфеджіо (спів музикальних звуків з назвами нот). Для цього користуються спеціальними підручниками з сольфеджіо.

Музикантам-початківцям великої допомоги надають таблиці музикальної грамоти - серія плакатів, що висвітлює різні розділи теорії музики. Проте зорове враження повинно бути підкріплене слуховим сприйняттям.

Практичні вправи. Виконання керівником на одному з музичних інструментів звуків різної висоти, тривалості та сили. Практичне пояснення тембру (відтворення музикальних звуків однакової висоти на різних інструментах). Виконання на інструментах основних ступенів звукоряду у різних октавах. Спів (сольфеджування) окремих звуків. Спів звукоряду у межах однієї октави. Практичний показ діапазонів і регістрів на одному з  музичних інструментів.

Отже, добре поставлена індивідуальна і групова робота з музикантами, систематичне вивчення теорії музики і сольфеджіо мають велике значення у вирішенні основного завдання - створення кваліфікованого камерного колективу. 

Деякі керівники не надають серйозного значення колективним вправам. Це значно ускладнює роботу ансамблю, бо музиканти не одержують необхідного мінімуму виконавських і технічних навичок, без яких неможлива успішна підготовка колективу.

На початку кожного заняття керівнику необхідно перевірити стрій інструментів, бо це основа чіткої звучності. Домігшись злагодженого звучання в унісон, слід перевірити злагодженість в мажорних і мінорних тризвуках. Настроївши інструменти оркестру або ансамблю, керівник розпочинає роботу над вправами, передбачаючи: навчити застосуванню у колективній грі технічних і виконавських навичок, надбаних на індивідуальних заняттях; виробити чистоту строю; розвинути почуття ансамблю у виконавців, метроритмічну злагодженість у виконанні, єдність динаміки, фразування і всіх інших елементів художнього виконання.

Під час колективних вправ слід звернути увагу на вивчення й виконання мажорних та мінорних гам, арпеджіо, які бажано заучувати напам’ять. Гами сприяють закріпленню правильного дихання у музикантів, розвивають рухливість голосу, привчають пальці до аплікатури, підвищують якість звука. 

Щоб організувати музичний колектив з перспективою його художнього зростання, керівник повинен бути обізнаним з теорією музики і обов’язково грати на одному з музичних інструментів. Йому потрібно також знати діапазон, технічні й художні можливості голосу. Щоб успішно вирішувати покладені на нього відповідальні завдання, керівникові необхідно багато і наполегливо працювати над підвищенням свого рівня у галузі теоретичних знань і одночасно здобувати і удосконалювати навички у техніці диригування; виховувати в собі тонке відчуття ритму, розвивати музичну пам’ять, вдосконалювати свій художній смак. Все це необхідно тому, що у практиці роботи з ансамблем керівник є педагогом. Він навчає початківців співати та грати  на музичних інструментах, вивчає з ними музичну грамоту, прищеплює любов до музики. Тому педагогічні здібності керівника відіграють важливу роль в успішній організації і майбутній діяльності створеного ним колективу. Уміння розповісти, наочно продемонструвати, визначити головне, виправити помилки, зацікавити - ось основні риси справжнього керівника-вихователя.

Зайва метушня, нервозність на репетиції, погане знання партитури, невпевненість передаються музикантам і, як правило, негативно впливають на них.

Слід пам’ятати, що до кожного музиканта треба підходити з точки зору його індивідуальних здібностей і нахилів. Припиняючи на занятті гру або спів в зв’язку з будь-якими недоліками, керівник зобов’язаний роз’яснити музикантам причину зупинки. Нерозуміння причин частих зупинок може викликати нервозність у виконавців, послабити їх увагу до роботи.
Одним з основних засобів втілення художнього змісту в музиці є гармонія. Без знань гармонії працювати з творчим колективом важко. Тому у міру вивчення елементарної теорії музики, керівникам необхідно звернутися саме до цієї галузі.

Ще до початку розучування п’єси з будь-яким ансамблем, керівник повинен сам добре вивчити партитуру. Ось на що потрібно звернути особливу увагу: насамперед визначити тональність твору; простежити зміну темпів, метру, ритму, динаміки; ознайомитись з гармонією, установити гармонічні функції, відхилення, модуляції; знайти головну тему і визначити, якими чином вона викладається (вокально або інструментально); помітити важкі для виконання місця; зазначити місця дихання. У процесі аналізу твору корисно також ознайомитися з творчістю даного композитора. Тільки після такого вивчення партитури можна розпочинати репетиційну роботу з  колективом.

Що стосується нотної літератури, то вона повинна відповідати рівню підготовки музикантів. Крім художнього репертуару, треба вправи для голосу та інструменту.

Заняття і постійна участь в ансамблях збагачує світогляд музикантів, дає велике художньо-естетичне задоволення, має пізнавальне і виховне значення. Музикант привчається до вміння чути не тільки свою партію, а й звучання ансамблю в цілому, прирівнювати свою звучність до загального звучання, намагається досягти узгодженості своїх дій з іншими, виховувати у собі якості соліста і акомпаніатора.

Робота керівника  колективу повинна охоплювати не тільки питання, пов’язані з виконанням музичних творів, але й включати в себе елементи загальної освіти. Тому керівникові слід подбати про розширення світогляду музикантів, підвищення їх естетичних запитів. З цією метою доцільно проводити екскурсії на концерти вокальної та інструментальної музики. Потрібно організувати проведення музичних бесід з різних питань й поточного музичного життя і т.ін. Весь цей комплекс занять з музикантами допоможе керівникові у його наполегливій праці над створенням музичного колективу високої майстерності.

Закінчуючи невеликий виклад методичних порад щодо роботи з інструментальними ансамблями, просимо мати на увазі, що поради не є рецептом на всі випадки. які зустрічаються у діяльності диригента з колективом. До всього завжди треба підходити творчо.

Характерною особливістю вокально -  інструментального ансамблю є його велика популяризаторська робота в галузі пропаганди камерної музики. Тому поширення цього жанру складає невід’ємну частину всієї роботи керівника камерного колективу.